У 1939–1941 роках відновилася боротьба за незалежні Україну й Вірменію проти Червоної Російської імперії, яка завоювала ці країни в 1920–1921 роках. У спеціальних підрозділах Вермахту ПУМА (Абвергрупа-101) і “Дромедар” (пізніше – Абвергрупа-114) її вели 20-річні українські й вірменські добровольці. Командував ними досвідчений військовик – німецький командир ПУМИ, а потім “Дромедару”, хорунжий Галицької Армії та ротмістр Абверу Олександр Іван Пулюй. Йому допомагав на стадії формування “Дромедару” капітан контррозвідки Російської Імператорської армії та старшина війська незалежної Вірменії Місак Торлакян. Політичне керівництво забезпечили поручник Українських Січових Стрільців, полковник Січових Стрільців (київських), начальник Штабу Армії УНР, Голова Проводу Українських Націоналістів отаман (генерал) Андрій Мельник і вірменський командир “Дромедару” генерал Драстамат Канаян – командувач війська незалежної Вірменії в боротьбі з турками і більшовиками, Військовий міністр, один із керівників націоналістичної  партії “Дашнакцутюн” на еміграції.
У цій книзі йдеться про те, як молоді добровольці та зрілі військовики потрапили до підрозділів Абверу спеціального призначення, про бойові дії ПУМИ під час охорони оперативного тилу 54-го корпусу 11-ї німецької армії під час наступу з Румунії через Бессарабію до Миколаєва на Південному Бузі. Описано також військові операції частин 11-ї німецької армії, що привели до розгрому переважаючих сил совєтських військ у Бессарабії, на Миколаївщині, Подніпров’ї, Північній Таврії та Криму в 1941 році.