Мама Му випала із санчат і покотилась. А коли перестала котитися, вже нагадувала величезну сніжку, з якої стирчали роги.

Ворон підійшов до Мами Му, яка лежала в снігу та сміялася.

Схрестивши на грудях крила, він дивився на неї суворим поглядом.

— Ти позбивала всі кілочки, що позначали звивисту дорогу, — сказав він. — Усі до одного!

— Му-у, це було так здорово! — тішилася Мама Му.

— Санчата аж підстрибували на горбочках, — вів далі Ворон. — Дивно, що вони вціліли.

— Найвеселіше було падати з них, — мовила Мама Му.