Автопортрет з уяви

Обираю книгу, в якій Яворівський намагається розібратися в жіночій психології. Це роман про Катерину Білокур. Я практично нічого не знала про художницю, і з книги Яворівського сподівалася дізнатися більше. Велика частина роману присвячена дитинству Катрусі, але про становлення її як художниці - недостатньо. Окремі вкраплення - про Пікассо, який побачив її картини в Луврі і був вражений.

Катерина малювала без освіти і попри заперечення батьків. У двадцять першому столітті здається дивним, що доросла жінка, яка сама себе забезпечує, мусить соромитися малювання і, будучи вже визнаною художницею в зрілому віці, боятися засмутити цим матір.

Описується і романтична історія: сусід Петро сотні разів просив Катерину вийти за нього заміж, готовий був кинути заради неї сім'ю. В юності вона була палко в нього закохана, і так і незрозуміло з роману, чому відмовила. Боялася, що він заборонить малювати? Але він все життя її підтримував. І опис жінки, яка з захопленням спостерігає, як чоловік вечеряє і вкладає його в ліжко (не в еротичному сенсі) пахне якимись мильними операми.

А ще в неї був Він. Підозрюю, що якби роман писався не за радянських часів, то Він був би Бог, а так - Шевченко. Яворівський показує ставлення Катерини до Кобзаря, і воно сильно нагадує релігійне поклоніння.

Оскільки твір написаний в радянські часи, то лиш натяком проходить тема Голодомору. Ну і не обійшлося без нагадування, що народ зробив правильний вибір - більшовизм.

Яворівський позиціонується як визначний майстер стилю, і читати його приємно. Хоча мене трохи підбішували повторення метафор.

Хотілося б дізнатися більше про її картини, але для цього треба звернутися до іншого джерела.

Ця книга ніби намальована. Читати її — мов розглядати полотно. Це не біографічний текст у художньому розумінні: мало деталей життєвису, конкретних фактів.
⠀
Натомість багато художнього розуміння внутрішнього світу художниці, Катерини Білокур, замальовки з її сільського життя. І життя це надзвичайно колоритно описано. Штрихами окреслено долі інших мешканців села, повоєнний настрій; кожна деталь вписується в канву оповіді та створює суцільну картину роману про людей.

Центральною у ньому є доля Катерини — жінки, котра понад усе хотіла малювати і більше нічого. Вона інакше відчувала світ, по-іншому бачила квіти та дерева, глибше сприймала дійсність. Неосвічена, без будь-якої підготовки та навчання, вона створила картини, котрі лише під кінець її життя зміг побачити цілий світ.

Я дуже довго її читала, бо не могла сфокусуватися на тексті ніде, крім як вдома. Зрештою облишила всі спроби брати книгу кудись із собою, і занурювалась у неї тільки на вихідних, і тоді зрозуміла: що тут свій настрій, ритм. Це не для дороги книга, а для затишного домашнього читання.

Мова тексту особлива, насичена метафорами, порівняннями. Це той тип книги, який радять, щоб писати краще. Бо без правил та технік вона показує вам довершеність української мови, її художні можливості та потенціал. І коли читаєте цю книгу, треба упіймати цей настрій — хвилю стилістичних особливостей написаного, бо для мене історія у цьому випадку не була на першому місці. Те, ЯК написала ця історія, мені дууже сподобалось!

Не знаю, чи це здогадки мої чи справді авторський задум, але виникали асоціації із малюванням, це ніби таке інтегроване мистецтво: коли у тексті бачиш замальовки.

Якщо ви цінуєте гарно написані книги і вас не лякає плавний сюжет —спробуйте! А ще вона неймовірно красива — погляньте тільки на цю обкладинку ♥️