У збірці віршів «Жидівський король» Олександр Авербух пропонує, а точніше, вигадує письмо, у якому щільно переплітаються пам’ять і забуття, забування і згадування, відтворення й реанімування. Це заплутана панорама інтимної, приватної історії, що сполучає близькі родинні голоси з голосами цілком чужими, але водночас зрозумілими.
Поєднуючи у собі модерністичні традиції з документальним письмом, ці вірші оприявнюють найгостріші проблеми та найболючіші, непроговорені теми: єврейських катастроф упродовж погромів і під час Голокосту, переміщених остарбайтерів з утраченими домівками, урешті-решт, мови, яка постійно зазнає змін, але повсякчас залишається чи не єдиним інструментом, здатним передавати ці переживання.
Нацкешбек
Котолог
