Автори відтворили певні сегменти простору пам’яті, розглядаючи пам’яттєвий дискурс у варіативних репрезентативних кейсах, застосовуючи різні дослідницькі оптики та методологічні підходи, пропонуючи власні інтерпретативні рамки тощо. Звернення до болючих моментів історії та їхнього переосмислення вибудовує певні теоретичні конструкції та стратегії зовнішньої «історичної політики», допомагає уникнути історичної амнезії, має терапевтичну дію щодо «тягаря минулого», фокусує увагу на осмисленні процесу формування ідентичності, ролі пам’яті у породженні конфліктів і в примирення.