Існують теми, про які не говорять вголос. Існують речі, про які не годиться згадувати, принаймні у шляхетному товаристві, на які суспільною мораллю накладено беззаперечне табу. До них належать, із-поміж іншого, продукти життєдіяльності живих істот, простіше кажучи, лайно. Але це не табу для Флоріана Вернера, який взявся розглянути делікатну тему під кутом зору історії розвитку людської культури, яка, на його думку, ґрунтується на… лайні.
Не тільки в тому сенсі, що наші міста як утілення новочасної цивілізації вивищуються над гігантськими каналізаційними мережами. Не тільки тому, що наш обмін речовин, а з ним і наше життя без виділення екскрементів були б неможливі. А тому, що ми лише через відділення від лайна знаємо, що таке взагалі культура. Без тіні немає світла, без бруду немає чистоти. Нам потрібне певне некультивоване супротивне, аби бути в змозі усвідомити себе як цивілізовану істоту. Нам потрібне лайно, аби, прибравши його, утвердитись у своїй культурності.
Лайно є неодмінним для нашого саморозуміння як сучасних людей. «Ми народжуємося між калом і сечею», – зауважив іще Блаженний Августин, тож саме в цей момент починаються наші стосунки з темною матерією. І тривають протягом усього життя…
Нацкешбек
Котолог
