– Чому ти плачеш? Червоний Вовчик озирнувся. На нього зацікавлено дивилася маленька, дивно вбрана білява дівчинка. Розгубившись, вовчик згадав, чого його завжди вчили старші – «триматися подалі від людей!» Але маленька людина, що стояла перед ним, здавалася такою доброю і тендітною, що він миттю відчув до неї довіру.
Давно колись жила собі мама-вовчиця. Одного разу відрядила вона вовченя віднести кролика до бабусі: та зовсім не мала зубів і була надто старенькою, щоб полювати. Дорогою вовчик мусить остерігатися лихих людей – жахливого мисливця та його доньки. Але, мандруючи, маленький вовчик страшенно зголодніє і, не втримавшись, з’їсть кролика. Збентежений і присоромлений своїм вчинком, він наївно піде за милою дівчинкою, що розкаже йому історію своєї родини: про доброго мисливця і його дружину, яку нібито з’їли жорстокі вовки…
