Володимир Станчишин

Я НЕ люблю нонфікшн! Казала я, читаючи різні книжки про мотивацію і успішний успіх.

А потім до моїх рук потрапила ця книжка – ну як потрапила: подруга всунула її мені просто в обличчя зі словами «читай, тобі то треба!»

І зараз, після прочитання, я скажу «нам всім то треба!»

Хай назва не вводить вас в оману, бо я думала, що «Для стосунків потрібно двоє» – це про побудову романтичних стосунків. Ні! Це про природу і побудову будь-яких стосунків: між дітьми й батьками, між колегами, друзями, ну і парами, звісно теж.

Це книжка з розряду «просто про складне», і такі видання, після прочитання яких ти почуваєшся не тупим, бо ти нічого не зрозумів серед купи термінів, а навпаки збагатився відчуттям «ааа, так от як воно працює, от чому так» як на мене, дуже цінні.

Загалом, хто не читав – читати. А я піду ловити в наявності «Стіни в моїй голові»

Неймовірна книжка, яка прийшла в потрібний момент і потрапила в те саме місце.
Серед важливих думок, які я винесла, – те, що раніше, у моєму прагненні до ідеального мислення та позитивного налаштування, не було місця для тривожних думок, тому я намагалася їх всіляко уникати чи ігнорувати аби викреслити з життя, проте автор пояснює, що самі лише тривожні думки не несуть жодної загрози і навпаки допомагають вижити, на відміну від тривожного розладу, який суттєво заважає жити.

Хоч тема серйозна, книга написана простою, живою мовою. Автор вдало балансує між глибокими темами й легкістю подачі, додаючи гумор – головну зброю проти тривоги і неодноразово нагадує, що часом із себе варто трошки посміятися. Але важливе уточнення: можна посміятися над самою тривожністю чи розладом , але ні в якому разі над людиною, яка її має.

Особливо цінним для мене було те, що автор не виставляє себе бездоганним. Він чесно ділиться власним досвідом, своїми тривожними думками і показує, де тривожність є нормальною реакцією, а де з’являються «червоні прапорці», з якими варто звернутися до спеціаліста.

Перша половина книги читалася на одному диханні — легко і з усмішкою. А потім я дійшла до моменту, де автор описує певний тривожний розлад… в якому впізнала себе колись. Виявилося, що те, що здавалося мені «ненормальністю», має назву, і я не одна така.

Тому книга дала мені багато усвідомлень, корисної інформації та, що важливо, колосальне відчуття підтримки. Тож я щиро рекомендую її до читання. І, як каже сам автор: «Я знаю, що в тебе є ще тисяча різних причин не робити цього, і все ж – просто зроби це». Хоча ця фраза була сказана в іншому контексті, вона вдало підходить і для того, щоб нарешті взяти цю книгу до рук.

Мені подобається легкість цього автора у всіх виданнях. Віхола зробила цю книжку дуже зручною та «затишною».

Відгук на книгу "Емоційні гойдалки війни" Володимира Станчишина.

Ця книга — надзвичайно важливий і своєчасний психологічний дороговказ для всіх, хто проживає війну в тилу. Автор допомагає зрозуміти, що будь-які емоції, які ми переживаємо — від гніву до апатії — є нормальною реакцією на ненормальні обставини. Він не лише дає пояснення, а й легітимізує почуття, які багатьом здаються "неправильними" чи "неприпустимими"!

Що особливо цінно — книга звертається до широкої аудиторії: і до тих, хто залишається в Україні, і до тих, хто вимушено поїхав, і до волонтерів, і до тих, хто просто намагається втримати рівновагу в умовах постійного стресу. Вона допомагає не тільки зрозуміти себе, а й навчитися підтримувати інших.

Мова автора проста, доступна й водночас глибока. Це не сухий академічний текст, а щира розмова з читачем, яка дає надію та допомагає знайти опору навіть у найтемніші часи.

Оцінка: 10/10 — книга варта прочитання кожним українцем, адже війна вплинула на всіх, і нам потрібно вчитися жити, долати біль та берегти себе!

Дуже практична книга і написана простою та зрозумілою мовою. Вже почала використовувати деякі практики.

Ця книга потрапила мені до рук саме тоді, коли я переживала складний період, повʼязаний із тривожністю. Постійна тривога душила мене, і я не розуміла, звідки це береться та як з цим
впоратись.
Головний меседж книги - прийняття себе і своїх емоцій. Автор пропонує не боротися зі своїми переживаннями, а розуміти їх, дозволяючи їм існувати, але не керувати нашим життям. Книга дала мені розуміння того, що це нормально - відчувати тривогу, і що з цим можна справлятися, зберігаючи якість життя.
Цікаво, що в книзі ви не знайдете "чарівних пігулок" чи швидких рішень. Автор не обіцяє, що після прочитання все одразу стане легше.
Натомість він пропонує багато практичних порад, прикладів із життя та способів адаптації.
Рекомендую всім, хто шукає не лише підтримку, але й прагне глибше зрозуміти власний внутрішній світ.
Ви зможете побачити тут кількість вподобань,

"Стіни в моїй голові" — це глибока та емоційно насичена книга, яка порушує важливі питання психічного здоров’я, боротьби зі своїми страхами та внутрішніми бар'єрами. Автор майстерно передає відчуття розгубленості, самотності, але водночас дарує надію на те, що з будь-якою проблемою можна впоратися. Книга надихає задуматися над власним життям і важливістю підтримки близьких. Рекомендую тим, хто шукає мотивацію та відповіді на складні запитання.

Прочитала книгу на одному диханні. Паралельно з терапією книга допомогла розібратися з причинами деяких станів та як з ними справлятися. Може бути дуже допоміжна в взаємодії з людьми в різних психо-емоційних станах.

У книзі доступно описуються найбільш поширені розлади. У наш час варто з цією темою як мінімум ознайомитись.

Книга цікава, можна почерпнути щось нове, описана доступною мовою.

Книга дуже легко та швидко читається.
Про тривогу простими словами, актуально у наш час, як ніяк.

Рекомендую прочитати, щоб зрозуміти, що ви не один зі своєю тривогою, що таких як ви багато....

У книзі присутні жарти та загалом дуже легко написано. Наявні практики та загалом допомагає розібратись в собі.
Якщо вам відкликається опис прочитати варто