Володимир Станчишин

Давно не читала хорошої книги з психології. Книга від професіонала своєї справи, а не від пересічної людини, яка вирішила, що може писати книги в жанрі психології.
Я в захваті, читати було так цікаво, що аж захотілось прийти на прийом до автора.
10/10⭐️

У цій книзі автор простими словами доступно описав, що зараз відчувається з кожним із нас. З одного боку, я не дізналася багато нового, але це тут зовсім не головне, адже набагато важливіше ці знання скласти в пазл 🧩

Звісно, дещо може здаватися застарілим і наївним, адже текст написано 2022 року, але можливо в цьому особливий сенс: згадати й загострити ті відчуття 💔

Вважаю, що це не завадить прочитати кожному і кожній, хто називає себе українцем і хоче трошки допомогти своїй менталці 🤔

Я придбала цю книгу через декілька розділів, які найбільше турбували, проте мені було цікаво читати всю подану інформацію. Загалом мені сподобалося, адже я знайшла декілька цікавих і корисних моментів, а також почала спокійніше відноситися до свого організму.

Проте хочу зауважити декілька спірних моментів, які мене засмутили та тригернули:
1. Релігійні моменти. З самого початку відчувалося, що автор віруючий, що він сам в кінці підтвердив. Проте ця релігійність мені дуже заважала. Я придбала книгу з психології, тому хочу читати про неї і ні про що більше.
2. Сексизм і гомофобія. Розділ про ПТСР мість тему зґ*алтування. Мені відразу кинулося в очі розуміння, що тут щось не так, навіть було відчуття, що автор дещо знецінює досвід постраждалих. А потім я ще й дізналася, що в першому виданні книги були геть сексистські та гомофобні вислови, що «для жінок механізм статевого акту є більш звичним, а для чоловіків секс із чоловіком є дуже травматичним і бʼє по їхній мужності. Саме тому чоловіки переживають зґ*алтування важче, аніж жінки». Круто, так? Добре, що в другому виданні це виправили, проте я б радила ще раз перечитати цей розділ і ще його відредагувати.
3. Редактура. Зустрічалися помилки, одруківки. Але мене найбільше засмутило використання слова стосунки замість відносин чи взаємин. Так і вийшло, що в останніх главах у нас постійно фігурували «стосунки з психотерапевтом».

Плюсів у цієї книги значно більше. А також відразу після завершення читання я вирішила, що знайомитимуся з роботами автора й надалі, проте зараз сумніваюся у цьому.

Читати чи ні — вирішувати лише вам. У мене лишився дещо змішаний післясмак від книги, хоч я і отримала декілька цікавих моментів🙌🏻

Я НЕ люблю нонфікшн! Казала я, читаючи різні книжки про мотивацію і успішний успіх.

А потім до моїх рук потрапила ця книжка – ну як потрапила: подруга всунула її мені просто в обличчя зі словами «читай, тобі то треба!»

І зараз, після прочитання, я скажу «нам всім то треба!»

Хай назва не вводить вас в оману, бо я думала, що «Для стосунків потрібно двоє» – це про побудову романтичних стосунків. Ні! Це про природу і побудову будь-яких стосунків: між дітьми й батьками, між колегами, друзями, ну і парами, звісно теж.

Це книжка з розряду «просто про складне», і такі видання, після прочитання яких ти почуваєшся не тупим, бо ти нічого не зрозумів серед купи термінів, а навпаки збагатився відчуттям «ааа, так от як воно працює, от чому так» як на мене, дуже цінні.

Загалом, хто не читав – читати. А я піду ловити в наявності «Стіни в моїй голові»

Неймовірна книжка, яка прийшла в потрібний момент і потрапила в те саме місце.
Серед важливих думок, які я винесла, – те, що раніше, у моєму прагненні до ідеального мислення та позитивного налаштування, не було місця для тривожних думок, тому я намагалася їх всіляко уникати чи ігнорувати аби викреслити з життя, проте автор пояснює, що самі лише тривожні думки не несуть жодної загрози і навпаки допомагають вижити, на відміну від тривожного розладу, який суттєво заважає жити.

Хоч тема серйозна, книга написана простою, живою мовою. Автор вдало балансує між глибокими темами й легкістю подачі, додаючи гумор – головну зброю проти тривоги і неодноразово нагадує, що часом із себе варто трошки посміятися. Але важливе уточнення: можна посміятися над самою тривожністю чи розладом , але ні в якому разі над людиною, яка її має.

Особливо цінним для мене було те, що автор не виставляє себе бездоганним. Він чесно ділиться власним досвідом, своїми тривожними думками і показує, де тривожність є нормальною реакцією, а де з’являються «червоні прапорці», з якими варто звернутися до спеціаліста.

Перша половина книги читалася на одному диханні — легко і з усмішкою. А потім я дійшла до моменту, де автор описує певний тривожний розлад… в якому впізнала себе колись. Виявилося, що те, що здавалося мені «ненормальністю», має назву, і я не одна така.

Тому книга дала мені багато усвідомлень, корисної інформації та, що важливо, колосальне відчуття підтримки. Тож я щиро рекомендую її до читання. І, як каже сам автор: «Я знаю, що в тебе є ще тисяча різних причин не робити цього, і все ж – просто зроби це». Хоча ця фраза була сказана в іншому контексті, вона вдало підходить і для того, щоб нарешті взяти цю книгу до рук.

Мені подобається легкість цього автора у всіх виданнях. Віхола зробила цю книжку дуже зручною та «затишною».

Відгук на книгу "Емоційні гойдалки війни" Володимира Станчишина.

Ця книга — надзвичайно важливий і своєчасний психологічний дороговказ для всіх, хто проживає війну в тилу. Автор допомагає зрозуміти, що будь-які емоції, які ми переживаємо — від гніву до апатії — є нормальною реакцією на ненормальні обставини. Він не лише дає пояснення, а й легітимізує почуття, які багатьом здаються "неправильними" чи "неприпустимими"!

Що особливо цінно — книга звертається до широкої аудиторії: і до тих, хто залишається в Україні, і до тих, хто вимушено поїхав, і до волонтерів, і до тих, хто просто намагається втримати рівновагу в умовах постійного стресу. Вона допомагає не тільки зрозуміти себе, а й навчитися підтримувати інших.

Мова автора проста, доступна й водночас глибока. Це не сухий академічний текст, а щира розмова з читачем, яка дає надію та допомагає знайти опору навіть у найтемніші часи.

Оцінка: 10/10 — книга варта прочитання кожним українцем, адже війна вплинула на всіх, і нам потрібно вчитися жити, долати біль та берегти себе!

Дуже практична книга і написана простою та зрозумілою мовою. Вже почала використовувати деякі практики.

Ця книга потрапила мені до рук саме тоді, коли я переживала складний період, повʼязаний із тривожністю. Постійна тривога душила мене, і я не розуміла, звідки це береться та як з цим
впоратись.
Головний меседж книги - прийняття себе і своїх емоцій. Автор пропонує не боротися зі своїми переживаннями, а розуміти їх, дозволяючи їм існувати, але не керувати нашим життям. Книга дала мені розуміння того, що це нормально - відчувати тривогу, і що з цим можна справлятися, зберігаючи якість життя.
Цікаво, що в книзі ви не знайдете "чарівних пігулок" чи швидких рішень. Автор не обіцяє, що після прочитання все одразу стане легше.
Натомість він пропонує багато практичних порад, прикладів із життя та способів адаптації.
Рекомендую всім, хто шукає не лише підтримку, але й прагне глибше зрозуміти власний внутрішній світ.
Ви зможете побачити тут кількість вподобань,

"Стіни в моїй голові" — це глибока та емоційно насичена книга, яка порушує важливі питання психічного здоров’я, боротьби зі своїми страхами та внутрішніми бар'єрами. Автор майстерно передає відчуття розгубленості, самотності, але водночас дарує надію на те, що з будь-якою проблемою можна впоратися. Книга надихає задуматися над власним життям і важливістю підтримки близьких. Рекомендую тим, хто шукає мотивацію та відповіді на складні запитання.

Прочитала книгу на одному диханні. Паралельно з терапією книга допомогла розібратися з причинами деяких станів та як з ними справлятися. Може бути дуже допоміжна в взаємодії з людьми в різних психо-емоційних станах.

У книзі доступно описуються найбільш поширені розлади. У наш час варто з цією темою як мінімум ознайомитись.