Знаєте, буває література, яка обіймає, а буває та, що вибиває табуретку з-під ніг. «Творчі люди» Володимира Діброви — це другий варіант. Я закрила книгу з дивним післясмаком: одночасно смішно, сумно і трішки соромно. Наче я випадково підгледіла за кимось через незачинені двері в найбільш інтимний момент. Це справжній артхаус у буквах. Автор бере «інтелігентів» — усіх цих музикантів, художників, поетів та науковців — і одним махом знімає з них німби. Він показує їхні муки творчості так приземлено, що стає ніяково. Виявляється, наші герої можуть щиро заздрити людям, які вміють заробляти гроші руками, а не мізками. Бо в руках є якась зрозуміла опора, а у творчості — вічний страх приземлення. Мені було найбільш некомфортно через чесність щодо «поклику плоті». Автор не приховує фізіологію за високими словами. Через це я часто червоніла під час читання, але саме ці моменти зробили героїв живими. Вони не картонні персонажі з підручника, а розгублені люди, які намагаються знайти баланс між своїми високими мріями та дуже конкретними земними бажаннями. Оповідання «Реферат» про комуну Онайда взагалі мене шокувало. Ідея повної тілесної свободи як соціального експерименту — це такий радикальний виклик, що після нього важко повернутися до звичного сприйняття світу. А історія про Самійла Кішку в «Земляках» настільки кінематографічна, що я вже бачу її як основу для потужного історичного роману. Для мене ця збірка стала іспитом на сміливість. Діброва доводить: література — це те, що стоїть за словами. Це той «світанок», коли після довгої вечірки ти нарешті скидаєш маску і зізнаєшся, що ти не ідеальний. І в цій недосконалості, в цій грішності та вмінні просто бути людиною поруч з іншими, і є найбільша цінність. Раджу читати тим, хто не боїться відчуття розгубленості, бо ця збірка — це щирий і подекуди безжальний експеримент над нашою здатністю приймати правду.

Книга велика за обсягом, оформлення додає естетичної ваги й візуального задоволення. В антології як уже досвідчені автори, так і молодші. Тут зустрічаються теми пам’яті, ідентичності, соціальних трансформацій, інтимного життя, територій, внутрішнього світу. Є тексти, що мають експериментальну форму або глибоко символічний, поетичний стиль, а є такі, що йдуть прямими шляхами — це дає напруження, дає простір для порівнянь. Читаючи збірку, маєш відчуття, ніби переливаєшся крізь часові шари: бачиш, як змінюється Україна — і не тільки історично, політично, географічно, але внутрішньо — в стилі, у темах, у способах говорити.

Вкотре переконуюся, що наші українські автори пишуть чудові книги! Наприклад, «Творчі люди» Володимира Діброви – це збірка із десяти різних оповідань. І в той же час, всі вони з них знаходить відгук у мене в душі? Тут у нас і вчений зі світовим ім'ям, наші козаки й турецькі загарбники, історики, аспірантка й звичайні люди, які кожен свій день проживають так, як вміють. Цікавими є і місця, які згадуються у книзі. Серед них ви побачите український Крим, США, славетний Київ й Османську імперію. Наші головні герої – це творчі люди. Кожен із них має власні проблеми та моменти відчаю. І в той самий час, вони знаходять себе, наповнюють дні щастям та стараються щось змінити. Хочу ще поділитися з вами декількома оповіданнями, які мені найбільше сподобалися. Можливо, вони вам теж відгукнуться: – Імена – Аспірантка – Переклад з американської – Уривки з роману Також нижче ви можете прочитати цікаві думки з книги «Творчі люди», які мені захотілося зберегти: • – Будь-яка мова, – пояснив я їм на першому занятті, – це наче печера зі скарбами. Але щоб туди потрапити, треба спочатку нахилитися і довго дертися крізь темний лаз. • Що людина може контролювати у цьому житті? Нічого! Ми ні над собою не маємо влади, ні тим більше над своїми дітьми. • Кіно – то є синтез мистецтв і що, прилучаючись до мистецтва, ми бодай на якусь мить стаємо Творцями цього світу. • Не звання, не нагороди і навіть не чесноти визначають кожного з нас, а те, як люди почуваються поруч із нами.

Десять історій, що закидують у різні часи і простори - від козацької ери до сьогодення, від Туреччини до Америки, але завжди з якорем в Україні. В центрі кожної - новий персонаж, чимось неординарний, чимось геть звичайний, але щоразу такий, що має стосунок до якоїсь творчої професії. Письменник, що втрачає памʼять і чіпляється за спогади, пригадуючи кожного, хто вплинув на його життя. Творець дивного культу з нездоровою філософією. Історик, що звинувачує колегу у провалі своєї карʼєри. Знов письменник-невдаха з нестерпним характером, тоді аспірантка, що намагається порозумітись з сином і донести йому цінність історичної памʼяті, і палкий читач, що обрав інший бік літератури. Фолькльорист зі сценаристом, що затівають захопливий спір. І насамкінець професор, що все життя шукає кохання, та парочка історичних особистостей козацької ери, долі яких розкриваються з геть нового ракурса. Кожен персонаж по-своєму дуже цікавий. А ще цікавіше те, як ці історії розповідає автор - знаходить родзинку, моцний гачок у кожній, створюючи такі сюжети, що читаються на одному подиху. Читається дуже легко і швидко. Я прочитала книгу геть непомітно, між справами, трохи більше ніж за день. І це зробило мій день легшим і приємнішим. Чудовий стиль, крутий вибір історій. Особливо запамʼятались та зачепили оповідання про культ та спір навколо казки - дуже цікавий підхід❤️‍? Рекомендую для читання в завантажений робочий день, щоб трохи розслабитись. Ідеальний замінник безперервного скроллу новин, що точно буде кориснішим для нервової системи.