Уявіть собі, що в результаті наукових досліджень випадково вдалося передбачити настання кінця світу. А щоб його уникнути, винайшли й запустили так звану Машину часу, котра, по факту, створила часову петлю тривалістю в тиждень, наприкінці якого усе відкатувалося до стану минулого понеділка. Все, крім спогадів, що накопичувалися цикл за циклом: "Пам'ять — єдине, що завжди залишається". З одного боку, так вдалося отримати скільки завгодно часу для подальших дослідів і потенційного уникнення кінця світу. З іншого ж… Що ж, тут варіантів багато. Як то кажуть, «добрими намірами вимощена дорога до пекла». Для когось циклічність стала можливістю зробити те, на що завжди не вистачало часу. Хтось отримав рутинність, безпечність і стабільність. Хтось — можливість зробити щось екстремальне чи екстраординарне, не турбуючись про наслідки. Відпала також потреба працювати та планувати майбутнє. Але зворотна сторона медалі виявилася не такою привабливою. "Новий світ давав можливість робити все, що заманеться, без жодних наслідків. Авжеж, якщо тобі пощастило зустріти циклічність здоровим і в нормальних умовах". Кожен, хто увійшов у циклічність в поганому фізичному чи фінансовому стані або з іншими проблемами, назавжди втратили шанс покращити своє становище. Ніхто не старів, смерть відступала кожного понеділка, але й діти не мали шансу подорослішати… "Майже всі закони та правила перейшли в категорію моралі, бо механізми впливу зникли разом із минулим світоустроєм". В початкових циклах на вулицях запанували свавілля та хаос. Вседозволеність, безкарність й впевненість, що на початку нового циклу запуститься рестарт, витягла усе найгірше з людей назовні. "Люди не змінюються. Петля просто підсвітила те, що й так було". Пізніше все більш-менш вдалося привести до подоби цивілізованого взаємоіснування, але речі, від яких волосся стає дибки, і далі продовжували траплятися. Наука тим часом суттєво просунулася вперед. Досліди над людьми без обмеження ресурсів і з правом на помилку дали рясні плоди. А як же боротьба з першопричиною всього? Це, здавалося б, повинно було мати найвищий пріоритет. Але як гадаєте, багатенькі дядечки і тітоньки (здебільшого в літах) сильно перейматимуться відновленням нормального плину часу? 😒 Оскільки з початком циклічності поняття життя і смерті зазнали кардинальних змін, світові релігії значно втратили свої позиції. Натомість виникла Церква повернення майбутнього, адже чимала частина людства вважала себе обманутою, обділеною, позбавленою вибору, сенсу, свободи. Різні вихідні умови, різні мотиви і мета гарно розкриваються через оповідь від імені представників різних груп: тієї, що працює задля нормального, наскільки можливо, функціонування нового світоустрою; тієї, що прагне його повалити будь-якою ціною; і тієї, що, власне, стояла біля витоків його формування.    Я приємно вражена цією книгою: 🔹 це захоплива наукова фантастика з напруженим нелінійним сюжетом (фінальне одкровення взагалі 🤯); 🔹 є декілька POV-персонажів з гарно розкритими історіями, характерами та аргументованою мотивацією; 🔹 низка суспільних, психологічних і філософських питань, зокрема моралі, людяності,  вибору, відповідальності та загалом сенсу життя, стоять ледь не на чільному місці в романі; 🔹 кінематографічний стиль оповіді намагається показати історію з різних ракурсів та з усіма її аспектами. Тепер стосовно зауважень коментарів після переосмислення прочитаного. По-перше, є певні сумніви щодо правдоподібності деяких наукових елементів сюжету. Але це фантастика, тому претензії тут насправді недоречні. По-друге, раджу зважати на позначку 🔞. Вона стосується наявності надміру жорстокого, цілковито аморального, абсолютно неприйнятного з будь-якої точки зору контенту. Його наявність сюжетно обгрунтована, але приємнішим він від того не стає. Врешті, фінал, здавалося, довів історію до логічного завершення, з усіма його позитивними і негативними наслідками. Читаєш далі подяки авторки, а тоді виявляється, що то був ще не зовсім фінал. Справжній фінал просто добиває 🤯😱😵...