Вахтанг Кіпіані

Ця книга для всіх поціновувачів життя та творчості Василя Стуса. Факти, підкріплені витягами з справ, життєві тортури, вкраплення творів - захоплююче та болісно ніби переносить тебе в часи судових розглядів тощо.
Читається доволі легко. Рекомендую.

Ця книга — не тільки історія життя Василя Стуса, а й ілюстрація боротьби за свободу слова та права на вільну думку під радянською владою. Її значення важко переоцінити, вона актуальна і сьогодні, нагадуючи про незламність духу у боротьбі з диктатурою.

Те, що книга розійшлася величезним тиражем, є свідченням того, що суспільству не байдужі його герої, а згадка ім'я Василя Стуса викликає справжній інтерес та підтримку. Навіть те, що понад 80% обсягу книги складають матеріали справи та архівні записи, не зменшує її цінності. Саме ці документи розкривають перед нами абсурдність звинувачень та "замовленість" у всій справі.

Книга, переповнена архівними матеріалами та свідченнями, відкриває перед нами трагічну історію великого українського поета, правозахисника та інтелектуала.
Василь Стус був не лише жертвою політичних репресій, а й символом незламності та гідності. Його життя відображає глибокі принципи, які він вірно відстоював до останнього подиху. Через свою поезію та громадську діяльність він став голосом свого народу, відображаючи його біль та боротьбу за свободу.

Важливою особливістю книги є наявність статей та спогадів тих, хто знав Стуса особисто, що додає глибини та інтимності до розуміння його особистості та принципів. Читачеві надається можливість зануритися в атмосферу того часу, розуміти мотиви й долю борців за ідеали та права людини.

Велика подяка видавництву за якісне видання книги, що дозволяє не лише отримати інформацію, а й віддає належну шану пам'яті Василя Стуса та іншим дисидентам і шестидесятникам, які боролися проти системи навіть без надії на перемогу.

Мабуть, нема людини, яка б не чула про цю книжку і не знає, хо такий Василь Стус .Саме це видання купити більшість моїх знайомих на знак підтримки, адже цю книгу суд забороняв розповсюджувати.

Читання цієї історії - дуже складне. Постанови суду, допити свідків, перелік вилучених матеріалів, протоколи і записи самого Стуса з таборів. Він любив Україну, хотів вільно писати і друкувати свої вірші, висловлювати свою думку і спілкуватися з однодумцями. Але це все було заборонено. Стус пробував боротися, але радянську систему з її злочинами, фальсифікацією - режим, який створювався десятками років, так просто не зламати чи перемогти.

На жаль, і сьогодні, 35 років після трагічної смерті чи вбивства Стуса, що так і не доведено 100%,порушуються права людей і не завжди можна сказати те, що думаєш, і бути у безпеці. Василь Стус- майстер слова, невтомний борець за свободу, який, на жаль, віддав своє життя далеко від рідної землі. Був замордований росіянами.

Багато людей купили цю книжку і якщо хоч процентів 20 її прочитають, то це вже буде крок до того, щоб зрозуміти прагнення українців до свободи та незалежності у 80-х, сьогодні та й взагалі весь час -понад 400 років.

"Життя - це боротьба,
А боротьба - це справжнє життя".

❤️‍🔥Ця збірка дає можливість читачу дізнатися багато нового про вже відомих жінок XX сторіччя, але й відкриває імена тих, хто відіграв важливу роль в житті нашої країни, у її становленні як незалежної держави, але з певних причин був невиправдано забутий.

До збірки увійшли тексти, написані двадцятьма шістьма різними авторами, їй притаманна нерівномірність стилів і форматів.Укладачем книги став Вахтанг Кіпіані — український журналіст, публіцист, історик, а також головний редактор онлайн видання «Історична правда». Зараз він - у лавах ЗСУ.

❤️‍🔥Серед героїнь книги:
🔸"Найкрасивіші очі Львова" - солістка гурту "Львівський теа-джаз" Ірина Яросевич;
🔸"Сатана в спідниці" - підпільниця Ірина Тимочко, що діяла під псевдонімом "Христя";
🔸Голос депортованих кримських татар на "ворожих" радіостанціях - Айше Сеїтмуратова;
🔸Сестра милосердя, ім'я якої викарбовано на таблиці у "Саду праведників", - Олена Вітер;
🔸Снайперка добровольчих підрозділів "Правий сектор", офіцер морської піхоти ЗСУ Олена Білозерська.

❤️‍🔥Мене зворушили записи в особистому щоденнику доньки Степана Бандери Лесі, де вона висловлює свою любов до вже покійного батька. Щемкою була розповідь Лесі Гонгадзе про її сина Георгія, якого вона так і не дочекалась, і просто в серденько потрапило унікальне інтерв'ю Квітки Цісик.

💔Найважче було читати про енкаведистський терор та репресивно-каральну систему ГУЛАГу, які намагались зламати дух тих, які мали сміливість не погоджуватись з політикою радянської влади.

Скільки відчайдушних, мужніх жінок віддали своє здоров'я, найкращі роки та навіть своє життя, щоб ми могли достойно жити в незалежній країні! Маємо пам'ятати їх імена.

Я памʼятаю шкільний урок літератури навіть зараз, коли розповідали про Василя Стуса. А це було так давно - минуло мало не 20 років! А ще памʼятаю його поезію, яка чомусь врізалась в памʼять:

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств...

В цьому весь Стус. Можливо, він не мав можливості стати ідеальним сімʼянином. Він не отримав практично змоги публікуватись як поет. Але він став пророком і борцем, якого оцінити за життя змогли одиниці. І який, можливо, не повернувся б до нас в цій іпостасі, якби ми не навчились цінити власну історію і власних пророків. А чи навчились?
За свого життя Василь Семенович пережив чимало болю - як фізичного, так і духовного. Розлука з сімʼєю, ізолятори, заслання, заборона писати, хвороби, які його добивали в звʼязці з людоїдським більшовицьким режимом. Але навіть за так мало років, які мав, він написав чимало - а скільки би зміг ще - біль!..

Книга В. Кіпіані "Справа Василя Стуса", яку ви хочете придбати або вже купили, просто не могла мати іншої долі - непростої, з перешкодами. А спробуйте опрацювати всі томи божевільної кримінальної справи (за що судили Василя Стуса - за те, що був Людиною?), а потім боротись з ворожою агентурою за її публікацію в суді! В суді Незалежної України! Вдуматись тільки - і звісно, це певною мірою зіграло на популярність, адже українці мають таке гостре чуття справедливості.

Можливо, ви спробували читати і не змогли - бо це точно нелегко сприймати. Нелегко читати розпинання людини за елементарні речі, які зараз є основоположними - але це важливий урок. Ворог ні 100 років тому, ні тоді, коли судили Стуса і виписували йому практично смертний вирок, ні зараз не змінився. Ні у підходах, ні у рішеннях.
Книга ця - памʼятник борцю, що поклав своє життя за свій народ. Не бійтесь її прочитати, не бійтесь вивчати поезію автора.
Бо Василь Стус, можливо, найсильніший український поет 20 століття. Який напророчив своє повернення до нас. Не упустімо його:

Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.

Всі розсекречені процесуальні документи увʼязнення Василя Стуса. Попереджаю, що це не художня книга, це дійсно наче судова справа з усіма процесуальними документами від протоколів до постанов.
В кінці книги будуть останні записи Василя.

Ммм… Книга оформлена як судова справа, а це ж моє рідне♥️. Скажу, що книга специфічна, але кому цікаві останні роки поета, то оформлення не завадить.

А ще хочу сказати, що в тому клятому срср тебе могли просто засудити, за неправильний погляд…справа реально фальсифікована, докази «висмоктувалися з пальця», також було присутнє фізичне насилля при допитах…тому в будь-якій іншій цивілізованій країні, навіть найслабкіших адвокат зміг би розвалити цю справу і подарувати життя невинному, однак не в імперії зла, де адвокатом Стуса був Медведчук.

Олена Теліга, Марія Грушевська, Галина Дидик, Олена Вітер, Квітка Цісик, Леся Гонгадзе і т.д. Історія кожної унікальна і має бути прочитана.

Про більшість жінок я дізналася з цієї книжки, і тут варто подякувати авторам цих есеїв.

Я б її радила прочитати кожному, навіть якщо буде складно, нудно, чи ще щось. Бо ми маємо про все це знати. Знати тих жінок, рішучими руками яких карбувався шлях до незалежності України. Їхні долі, про тортури, яким їх піддавала совєтська влада. І не забувати, і мати, що сказати всім, хто ностальгує за союзом.

Маємо знати й про тих, хто оспівував, розказував про нашу неньку за кордоном. Хто неухильно був опорою для своїх синів та чоловіків.

І ось цифри, наведені в книжці - говорять самі за себе:

"У Союзі українок налічувалося 60 тис. членкинь. Це була, пропорційно до кількості населення, найбільша жіноча організація в Європі".

"Після 33-го (рік приходу Гітлера до влади) із 35 депутаток рейхстагу 30 були заарештовані (10 із них заслані в концтаборі), 4 - покінчили життя самогубством".

"... загальна кількість репресованих від 1920-х до 1953 року становить близько 25-30 млн осіб. За деякими даними загиблих у таборах і колоніях могло стати 13,2 млн осіб".

"На 1 січня 1951 року кожен 5 в'язень ГУЛАГу був українець. Частка інших національних спільнот не перевищувала 4%".

"1 січня 1945 року частка жінок серед в'язнів ГУЛАГу сягнула 30,6%".

В книзі все без прикрас, ілюзій і вигадок, все як було насправді.
Для мене це було як занурення в чужий світ, щось таке секретне і таємниче, яке було раніше нам невідоме. Мене вразило таке протистояння сильної, вольової, безмежно талановитої людини - генія Василя Стуса і повної його протилежності Медведчука. Це опис боротьби ВІЛЬНОЇ ЛЮДИНИ і злочинної комуністичної системи. Водночас мені зараз якось важко прийняти те, що так легко можна було знищувати таких відомих, творчих, талановитих людей. І це все було ледве не нормою (хоча чому ледве, можна сказати , нормою). А яка б була б зараз наша країна, якби були не знищені наші генії? Який би ми мали високий рівень!! Уявляєте: більше пісень Івасюка, віршів Стуса...

📮Берегиня сімейного вогнища – це штучно звужене й відверто недоречне узагальнення часто можна почути про українську жінку. Починаючи від промов деяких депутатів і завершуючи шаблонами на просторах🤔Чому так❓Тому, що стереотипи ламаються украй важко. Зі скрипом та іскрами. З "ох, а колись жінки були інші" й "з такими наративами придбавай першого зі ста котів уже". Та хто сказав, що жити із пухнастими чотирилапими муркотунами погано? Це ж розкіш у нерозбавленому вигляді! [на цьому реченні перша феміністка в Україні Наталія Кобринська підморгнула].

📖«Країна жіночого роду», укладав котру Вахтанг Кіпіані – настільна книга, здатна розкрити перед кожним із нас Всесвіт українського жіноцтва. Сталевих зв'язкових УПА, дружин письменників, представниць духовенства, політичних діячок, мисткинь. Всі вони вкрай різні, але об'єднані чорно-червоним мереживом ідилічної сили духу!

🔗Без стереотипів типу смачних страв, галушок, вінків. Без зайвих блискіток, якими так люблять мило й водномить щедро посипати, аби применшити колосальні заслуги жіноцтва чи назагал знівелювати їх. Аби певні постаті зобразити однобічно, з якогось «вигідного» роками ракурсу. Ракурсу, де добра половина особистості по-рембрандівському провисає у тінь й від цілісності залишається лише частина.

📚Тут все кардинально по-іншому! Кожну особистість детально промальовано словами, мов у 3-D форматі, їх серця і світогляди вивернуто навиворіт. Читаючи, виникає враження, наче кавуєш із Марією Вояковською, гуляєш дощовим Львовом із першою коханою Бонді Весоловського харизматичною Іреною, знайомишся із Києвом поетичними очима Олени Теліги💡🍁🍂

🔗Для себе особисто розкрила безліч постатей, про яких не чула раніше. Нігде. Зокрема Олену Вітер.

✍🏻 «Коли чекісти прийшли по Олену Вітер, то під час обшуку в неї було виявлено священничу рясу та...револьвер»

🔗Як йдеться у статті Володимира В‘ятровича, Олена народилася 1904 року в селі Миклашів на Львівщині

🔗Здобувши базову освіту в гімназії, 1921 року дівчина стала студенткою медичного інституту. Та згодом її життя різко змінилося на «до» і «після»: дівчина залишила навчання і подалася в монастир

🔗Улітку 1930 за пропозицією Юліана Головінського, Олена вступила до лав ОУН, де провадила активну просвітницьку діяльність. 11 червня 1940 року – ще одна важка у її житті дата. Прийшли чекісти та влаштували обшук під час якого знайшли священичу рясу й револьвер. Ось як вона описує їх знущання:

«Тягли мене за волосся, били головою об мур, кулаками в лице, – згадувала вона про тортури. – Згодом один енкаведист ухопив мене за руки, другий – за волосся, третій – за ніс і влили мені в уста сечі.

«Маєш, це твоє святе причастя», – казали».

📖Ця книга – ода жінкам, яка продовжується писати у сьогоденні. Бо наш Всесвіт України далі тримають матері, котрі виношують нові життя під звуки вибухів; дружини, котрі чекають коханих із війни; захисниці, котрі втримують небо над кожним із нас; волонтерки, невтомна праця котрих як феномен незламності. І ти, котра читає зараз мій відгук, сильна жінка! Бо за твоїми плечима сила роду, "Лісова пісня" Лесі Українки, пережиті тортури зв'язкової УПА та поетеси Катерини Мандрик-Куйбіди, спів Пташки, шлях 98-річної бабусі з окупованої частини Очеретеного на рідну українську землю...

Це непроста книга, і класичною її назвати складно. Втім для мене, як юриста, доволі цікаво аналізувати зміст цього видання. «Справа Василя Стуса» – це перш за все документи, які дозволяють відтворити хронологію подій та жахливої несправедливості.

Для тих, хто сумнівається у втраті усіх людських якостей наших залитих кров'ю сусідів, щиро рекомендую читати.

Найбільше розчарування у цьому році. Можливо це через завеликі очікування, оскільки книга позиціонувалась як книга про видатних українських жінок, а мені було дуже цікаво дізнатись щось нове із зазначеної тематики.
Спочатку почну з позитивного.

Так, книга познайомить з багатьма видатними та просто неймовірними жінками. Чомусь вони залишились поза історією і збірка звертає на них увагу та вшановує їх досягнення. Читаючи деякі історії, захоплюєшся силою духа, витримкою та героїзмом різних історичних постатей. Боротьба за жіночі права, боротьба за свободу, національну ідентичність... Багато історій так і хочеться екранізувати, щоб суспільство більше дізналось про них. Величезне дякую за те, що підняли такі цікаві сторінки життя феноменальних героїнь.
Тепер про негативне. Як я зазначила вище, книга знайомить з багатьма видатними жінками, але не всі героїні розкриваються однаково. Про кожну жінку писали різні автори і це не могло не вплинути на стиль книги в цілому. Мене просто обурювало як халатно, поверхнево відносились до деяких історій...

Таке виникає враження, оскільки деякі автори взагалі нічого не розказали про героїнь, про яких вони писали. Чому такі жінки були відомі? Що вони зробили важливого? В чому проявлявся їх героїзм? Яка їх спадщина? Деякі оповідання взагалі не відповідають на ці питання, вони просто пусті... Мені знадобилось декілька хвилин в інтернеті, щоб знайти відповіді і усунути дірки та пробіли в таких історіях. Чому приділяється увага одним жінкам та зовсім замовчується надбання інших?! Я вважаю це неприпустимою помилкою головного автора збірки. Якщо Ви розповідаєте та вшановуєте пам'ять видатних особистостей, то робіть це рівномірно, а не надавайте купу інформації, яка є у Вікіпедії або видаючи абсолютно чисті історії. На щастя, таких випадків в збірці не так багато.

Через нерівномірність оповідань, відношення до книги в мене досить неоднозначне. Дуже пригнітили всі ті мінуси, які вже зазначалися.
Проте, хочу сконцентрувати увагу на позитивних моментах. Все-таки плюси книги переважають над мінусами, а тому рекомендую звернути увагу на неї через її актуальність та з метою саморозвитку.