У ці дні часто здається, що точиться багато вмотивованих розмов про великі зміни, які людство повинно здійснити, щоб скорегувати свою поведінку і менше впливати на біосферу. Вмотивована розмова не позбавлена добрих намірів, і її не слід відкидати. Тим не менш, щоб отримати більш чесне уявлення про те, наскільки великі зміни можуть відбутися в нашому матеріальному світі з точки зору «знизу вгору», слід прочитати «Як насправді влаштований світ», щоб оцінити складність, з якою ми насправді стикаємося, і численні вузькі місця, для вирішення яких ми не маємо поточних рішень. У цій книзі Вацлав Сміл не обмежується вузькими питаннями, а замість цього намагається зробити крок назад і оцінити проблеми, з якими стикається людство, і поміркувати над тим, як варто шукати рішення. Книга не є оптимістичною чи песимістичною. Автор намагається бути науковим реалістом щодо поточної траєкторії розвитку біосфери та того, що можна зробити, враховуючи матеріальні потреби населення. Автор починає з найважливішого інгредієнта людського прогресу - енергії. Основні спостереження стосуються нашої неминучої потреби у викопному паливі. Статистичні дані про зростання частки альтернативної енергії, тоді як абсолютний попит на викопне паливо все ще зростає або, в кращому випадку, залишається незмінним, підкреслює, що ми не вирішили нашу проблему диверсифікації. І можна зробити швидкий висновок, що збільшення вітрової енергії не вирішить проблему дефіциту газу. Реконструкція нашої енергетичної інфраструктури для підтримки світу, що не використовує викопне паливо, наразі є повною фантазією. Автор переходить до харчових продуктів і підкреслює врожайність сільськогосподарських культур з плином часу та те, як реальне зростання врожайності справді каталізувалося зростанням добрив, залежним від процесу Габера-Боша. Це ще один масштабний витік енергії, який підкреслює, що масове виробництво їжі та подальший масштаб повністю залежать від додаткової доступності енергії, а перехід від фіксації азоту потребуватиме на порядок більше орних земель для ведення сільського господарства. Потім автор починає зосереджуватися на виробництві матеріалів, таких як сталь, цемент і загальні конструкції, необхідні для людського житла. Він також обговорює зростаючі ризики, з якими стикається людство, і торкається пандемії. Зводячи це разом, автор намагається показати перспективу того, що технології не вирішать наші матеріальні обмеження, і що нам потрібно повністю реалістично ставитися до проблем, з якими ми стикаємося, щоб почати працювати над чесними рішеннями проблеми, які ми самі ж створюємо. Загалом, «Як насправді влаштований світ» добре описує проблеми, з якими стикається людство, у масштабі. Це не політична книга про правильне чи неправильне, а книга про задіяні кількості та матеріальні обмеження. Ця книга абсолютно точно має бути прочитаною тими кадровими політиками, які нібито як мають ефективно вирішувати проблеми, і ця книга є обов’язковою для тих, хто хоче краще зрозуміти перспективи людства.