Мені треба кілька років, щоб прочитати та зрозуміти цю книгу, але це не точно, може і кілька десятиліть, а може і вічність. Я дам вам знати, коли закінчу. Мяу

Істеричне виття динаміків, які сповіщають про повітряну тривогу. На місто летять балістичні ракети. Десь чути звуки вибухів і приходить усвідомлення, що ми знаходимося під веселкою — “прихованою в небі лінією без несподіванок, без других шансів, без вороття”. І всі ми переміщуємось під нею. Ця веселка — траєкторія польоту балістичної ракети. Пінчон веде оповідь плутаними шляхами, стрибаючи від одного героя до іншого, розгалужуючи історію, насичуючи її персонажами. Книга вимагає концентрації і зосередження. Тут кожен абзац має значення і по діагоналі не пробіжиш, бо можеш втратити щось важливе. В книзі багато сексу, перверсій. Це своєрідний довідник сексуальних збочень. Якщо людина упереджена, то опис таких сцен може викликати у неї відрізу. Зокрема тут достатньо детально описані сцени копрофагії та садомазохізму. “Веселка тяжіння” складається з чотирьох частин. І умовна головна лінія вибудовується довкола персонажа Тайрона Слотропа. В романі часто згадуються параболи, зигзаги, лабіринти. Натяки від автора на параболічну структуру роману, чи то на те, що його твір — це лабіринт, з якого потрібно вибратись. А це не так просто зробити. Пінчон накидає теорій змов, абсурду, зображує переживання героїв таким чином, що іноді не зрозуміло, чи то паранойя, чи все відбувається насправді. Однак пробравшись, через ці нашарування вже здається, що історія виплутується з лабіринту, або ж збираються усі сегменти пазлу. Але ракета наближається до фінальної точки… І результати може бути тільки один… Історія розлітається на друзки. Всі ретельно зібрані сегменти розлітаються. Понад 800 сторінок ми перебували під веселкою тяжіння. А хтось перебував в точці, де ця райдуга закінчується. І там аж ніяк не горщик з золотом, а порожнеча.

"Виголошення лоту 49" – це сатиричний роман, в якому Пінчон вміло поєднує фантастику та реалії суспільства. Сильними сторонами є іронічний підхід до масових комунікацій та технічної сучасності. Пінчон рішуче підіймає запитання про значення життя та справжність інформації. Проте читачі можуть знайти деякі частини твору заплутаними через інтенсивність символіки та алюзій. Цей твір став класикою постмодерністської літератури, доводячи, що кожен може побачити світ інакше.