Тіллі Коул

Це друга книга, але після її прочитання жодного бажання придбати та почитати першу не було.

Мене привабив опис книги, відгукнувся з тим, через що я проходила сама, тож мені було цікаво, раптом я знайду щось що допоможе і мені? На жаль, ні.

Отже сюжет... він звичайний, не сказала б, що він вже геть зовсім буденний та однотипний, однак могло бути краще. Ледь її прочитала, хоча бажання закінчити її часто згасало.

Але не можу упустити хороші моменти, вони були. Іноді в сюжеті з'являлись чи ж то сюжетні повороти, чи то те, чого сам би не передбачив. Мені зрезонувало те, що сцени не були геть клішовані, на щастя були й неординарні моменти. Ну і сам сюжет, моментами захоплював і змушував залишитися аби подивитися, що станеться далі.

Але на цьому все, повернемося знову до невдалих моментів: 18+ сцени були описані... дещо недбало, можливо навіть крінжово. Думаю подати їх можна було краще, або ж взагалі упустити. Наступне це головна героїня, вона подається як розумна, усвідомлена дівчина, проте це тільки враження, що намагалась створити авторка, насправді ж можна було неодноразово зробити висновок, що героїня... ну відверто скажімо ні риба ні м'ясо. Так, визнаю, моментами вона була сильна, моментами її особистість вражала, але у 90% випадках вона була ні про що, як і інший головний герой.

Тому на жаль 5/10 це все, що можу віддати цій книзі.

Є книги, які ти відкриваєш заради легкого чтива перед сном — і несподівано втрачаєш сон, спокій і частинку себе. «Тисяча пам’ятних поцілунків» Тіллі Коул — саме така книга. Вона не просто розриває душу — вона її очищує, викликаючи сльози, усмішки і нескінченні "а якби…".

На перший погляд — це ще одна історія про юнацьке кохання. Руне і Поппі — друзі з дитинства, які зростають разом і поступово відкривають у своїй дружбі щось значно глибше. Обіцянки, перші почуття, поцілунки, які Поппі збирає в своєму особливому "сліпку спогадів" — усе це звучить майже солодко, навіть трохи наївно. Але лише до того моменту, коли сюжет робить несподіваний і безжальний поворот.

Через кілька років Руне повертається до рідного міста — вже зовсім іншим. Він зломлений, розчарований, сповнений гніву. І він шукає відповіді: чому Поппі зникла з його життя без жодного пояснення? Що трапилося насправді? Те, що відкривається далі — не просто емоційна драма, а справжня емоційна буря.

Цей роман — не лише про любов. Він про втрату, про біль, про силу жити тоді, коли здається, що все вже втрачено. Про те, як кожна мить, кожен поцілунок можуть стати пам’ятним — якщо вкладати в них серце. І головне — він про те, що справжнє кохання триває не в часі, а в глибині душі.

Тіллі Коул пише просто, але влучно. Її стиль — це поєднання ніжності і прямоти. Вона не уникає важких тем, але подає їх крізь призму краси і надії. Діалоги персонажів щирі, без надмірного пафосу, але з тією емоційною насиченістю, яка змушує читача не просто співпереживати, а відчувати кожне слово.

Що варто знати: це книга, після якої хочеться обійняти близьких. Це книга, яку навряд чи вдасться забути. І так — це книга, яка розіб'є вам серце, але зробить це красиво.

Ця книга – ніжний і водночас щемливий роздум про силу справжнього кохання, яке здатне витримати будь-які випробування. Історія маленького Руна, який переїжджає до незнайомої Америки, і ексцентричної Поппі, яка мріє про особливі поцілунки, одразу захоплює своєю щирістю та безпосередністю.

Спостерігати за зародженням їхнього дитячого почуття – це ніби дивитися на перші проліски весни. Їхня дружба швидко переростає в щось більше, обіцяючи безмежне щастя. Ідея Поппі про тисячу поцілунків, що змушують серце битися частіше, стає символом їхнього глибокого зв'язку, особливих моментів, які вони створюють разом.
Автор, безсумнівно, майстерно розкриває емоційний спектр героїв, змушуючи читача співпереживати кожному їхньому кроку. Історія Руна та Поппі – це не просто мила юнацька love story, а глибоке дослідження природи вічного кохання, яке живе в серцях, незалежно від зовнішніх обставин.

Ця книга, безперечно, знайде відгук у тих, хто вірить у всепереможну силу кохання та готовий разом з героями пройти через радість і біль, щоб дізнатися, чи справді дві половинки одного серця здатні бути разом вічно. Чекаю на другу частину з нетерпінням!

Книга більше підійде для підлітків, адже має доволі нескладний сюжет, дуже зрозуміло написана і швидко читається. Сама історія просто рве на шматки, неможливо відірватися, лише б знати, що буде далі. Головні герої — Рун та Поппі, які були разом з дитинства, хоч в деяких моментах прописані трішки клішовано, як на мене, проте це не робить твір гіршим. Фінал просто витягнув з мене море сліз… Якщо ви любитель ніжних і болючих історій про кохання — це для вас :)

Чудова книга, є над чим замислитися. Перша книга над якою я плакала.

Тисяча пам'ятних поцілунків — це книга, яка розбила моє серце..🥺💔
Ця книга одна із найкращих моїх книг.
Книга викликає різні емоції — радість, сум, гнів..
Історія про Поппі та Руна, які були до нестями закохані💋
У книзі відбувалися різні події, які робили сюжет книги напруженим
Неймовірна історія, яка стане однією з ваших улюблених книг)💞
Раджу до прочитання!!

Це перша книга, яка довела мене до сліз. Книга змушує задуматися про те, як важливо цінувати кожен момент поруч з близькими. Вона нагадує, що справжнє кохання не піддається часу та відстані, воно сильніше за всі труднощі. Читаючи її, розумієш, що життя — це не просто дні, а миті, які ми проводимо з тими, кого любимо. Це прекрасне нагадування про те, як важливо цінувати кожну хвилину і слідувати своїм почуттям, бо саме вони визначають справжню цінність нашого життя.
Рекомендувала б її для прочитання підліткам та дорослим, які починають будувати стосунки.

Номінацію «Крінж року» отримує ця книга 👏

Я так хотіла прочитати її, думала, що Тіллі Коул, яка написала «Тисяча памʼятних поцілунків», після якої я ревіла білугою, не могла написати брєд, а ні, змогла 🫠

Діалоги - повний абсурд, просто набір слів. Герої - ще гірше. Їм 20+ років, але читаючи, здається 13🤭 Така прям любов до гроба після місяця знайомства, я не можу. На чому тримаються їхні стосунки? Не зрозуміло. Він bad boy з дитячими травмами, вона - як завжди, дівчинка - рятівник, яка закриває очі на всі абсурдні дії героя.

Сцени 18+ - така крінжааааа, як і вся книга. В мене немає просто інших слів. 🫠🫠🫠

Батьки Головного героя- монстри 😂 Як же так, щоб син привів дівчинку, в якої немає грошей. Ми її знищимо, і ваше все потомство теж. Ну емае, ви десь бачили таке? 😅

Щиро рада, що книга закінчилася😂

книжку прочитала ще 16 січня, але до написання відгуку долізла тільки зараз, бо писати відгуки на книжки які мені не сподобалось — точно не улюблена моя справа. цей відгук вийшов досить об'ємним, в першу чергу, тому що я намагалася обґрунтувати своє невдоволення цією історією.

сюжет розповідає про підлітків: поппі та руна, про їх знайомство у 5 років, перший поцілунок у 8 і початок відносин у 11 (для мене це вже🚩). сюжет дуже банальний і наївний, але якщо в деяких книжках наївність є чимось милим, то тпп точно не така. в ній це дратувало і дивувало (в поганому сенсі).

почну з плюсів книжки: легкий слог, щире, перше і підліткове кохання персонажів, трагічність від якої можна гарно поплакати, все. перейду до мінусів: місцями нелогічний сюжет в плані неспіввідношення вік-норма, бо хто в здоровому глузді дає 8-ми річній дівчинці банку і каже «ось тримай, ти маєш цілуватись і записувати це сюди», крінжово як на мене, саме через вік - так ідея з банкою з 1000 поцілунками цікава, але 8 років… далі, агресивність руна і інфантильність його батька, я не можу повірити в те, що почувши слова «забирайся з моєї кімнати/я тебе ненавиджу/ будь ти проклятий», дорослий чоловік спокійно відреагує і просто вийде з кімнати, це було дивно і дуже не гарно. з руна намагались зробити «поганого хлопця» і це вийшло дуже погано, бо єдине що вийшло – гіперагресивний 17-ти річний підліток який дратував і аж один розділ побув «поганцем» в очах поппі. третє, звинувачення руна в тому що в його поведінці винна поппі. ватафак чувак, ти свідома людина, окрема особистість, тим паче тоді коли ти змінився ви з поппі не бачились. максимально дивно. наступне: поппі та рун з 8 років починають збирати поцілунки для тієї самої банки (про описи поцілунків я мовчу, бо як дитина може так пристрасно описувати перший поцілунок ну?? мені дійсно не зрозуміло чому авторка не захотіла дотриматись співвідношення вік-думки-дії, бо дії у персонажів були аж занадто дорослі для їх віку) так от, вони збирають поцілунки, все ніби добре, але.. але завжди має бути це «але», і дехто обов‘язково має померти (це не те щоб мінус, але просто дуже заїзжена тема).

інтрига. інтрига займає окреме місце у цій книзі. поппі безслідно зникла на два роки, у неї є загадкова «довідка» з лікарні, волосся стало коротшим і що б це могло означати? але подають нам це як велику таємницю і рун ламає голову аж 13 сторінок (я порахувала, так). а після: однакові слова, ситуації які повторюються усю книгу, багато тавтологій, занадто ванільне буквально все.

персонажі. крім двох головних в сюжет намагалися ввести ще кількох, але вони всі вийшли настільки картонними і прохідними, що стає сумно. у них немає ні характеру, ні якихось видатних рис, які б виділяли їх з сірої маси. єдине що про них можна сказати – вони люблять поппі і підтримують її у всьому.

багато хто плакав над цією книжкою. розумію де і в яких моментах, особисто я не плакала, але було кілька разів таке, що на очах виступали сльози. та мені не вистачило емоційної прив‘язки до персонажів аби розчулитись їх горем.

кінець – своєрідний хепі енд, але… ну серйозно? я ніби і рада, а ніби і розчарована, що все так завершилось. фінал, якщо чесно, знецінив всі страждання, що пережили поппі та рун протягом двохсот сторінок, тому все ж більше засмучена через нього.

знаю, ща багатьом, і можливо вам, сподобалась ця книжка. але я просто зрозуміла, що для мене це занадто по дитячому (??). думаю, якби я прочитала цю книжку десь в 12-15 років, вона б сподобалась мені набагато більше та вийшло як вийшло.

Це душевно

Коли ми ще маленькі ми не замислюємося над багатьма речами, у наших серцях завжди усмішки і бажання жити жити і жити, вбирати в себе всі найкращі моменти життя.

Але з Поппі та Руном сталася інша історія. Дуже зворушлива, ніжна та романтична історія кохання, хоч і коротка.

Я вважаю авторові вдалося передати всі переживання та щасливі моменти героїв. Їхні дитячі мрії, захоплення.

Не дивлячись на складнощі, з якими вони зіткнулися, бажання жити не згасло.

Авторка показала якою може бути людина в Поппі. Вона, Поппі, бачила в людях тільки хороше і такою була сама. Біль, втрати, переломні моменти в житті, вона впоралася з усім, за своїм, але впоралася.

Несамовита історія кохання, яка пробирає до глибини душі і змушує задуматися, що наше життя таке швидкоплинне і треба цінувати кожен момент з близькими, частіше посміхатися, обійматися, не ображати, адже завтра цього може і не станеться.

Сьогодні у нас сумна, але, водночас, світла історія. Історія кохання, що почалася у ранньому дитинстві, а триватиме вічність. І навіть смерть їй не перешкода.

Про що? Про силу кохання, що може перетворити поганця в лицаря, а принцесу зробити ще більш осяйною.

І байдуже, якщо ви, як і я, не дуже в це вірите, ця історія залишається щемкою і викликає сльози.

Отже, Поппі зіткнулася у ранньому віці зі втратою близької людини, яка наостанок подарувала їй слоїк для зберігання пам'ятних поцілунків.

"-Тисяча - це багато, це багато поцілунків, бабуню!
Бабуся засміялася.
- Не так багато, як тобі здається, дівчинко. А надто, коли знайдеш споріднені душу. У тебе попереду багато років".

Але не усе відбувається за планом, проте, завдяки своєму коханню до нордичного леґіня Руна, вона змогла наповнити свій скарб, який пізніше ліхтариками полетів у небо.

Ці діти змінили себе, змінили світ навколо себе. І хоч ми не можемо гарантувати собі довге життя, маємо зробити усе можливе, щоб виконати свою позитивну місію на землі. Амінь.