Ця книга — не про ніжність. Вона про біль, залежність і ті рішення, які ламають життя. Поки я читала — майже до останнього розділу — мене не відпускала злість. Я злилася на батьків Рома — за те, як вони зламали його ще до того, як він встиг стати собою. Я злилася на самого Рома — за його егоїзм, за маніпуляції, за те, як він тягнув за собою іншу людину, не даючи їй дихати. Але найбільше — я злилася на Мол. За те, що вона дозволяла це. За те, що жертвувала собою, своїм життям, своїми мріями. І водночас… між усім цим болем були проблиски світла. Моменти, де хочеться вірити. Де щось тепле все ж пробивається крізь темряву. Мені сподобався сюжет — він тримає, не відпускає, змушує пережити і відчувати. Окремо хочу відзначити стиль авторки в інтимних сценах, дякую що тут не вживалися такі слова як «розкішниця», «прутень», «горошинка», «щілинка» і все в такому стилі. Медичні терміни - то є любов! Цікаво, що буде далі

Це одна з найгірших книжок, що я читала. Така банальщина та фігня, не повірила жодному слову, написаному в книжці, якщо б не потяг та відсутність альтернативи, я б точно це не дочитувала.

Прочитала спочатку першу частину «о милий Доме», не знаючи, що друга частина це та ж перша, але від чоловічого імені. Тому рекомендую прочитати, якщо хочете книгу від імені чоловіка, але не ставила б її як другу частину, а як милий доме = милий роме, в залежності від чийого імені хочете прочитати. По сюжету - дуже динамічно, прекрасна історія багатого, але зламаного красеня і ботанші. Зняла зірочки за те, що було після першої не дуже цікаво читати, бо одна і та ж книга.

Тіллі Коул. «О, милий доме» та «О, милий Роме» - книги, які я НЕ раджу читати… …тому що прочитати варто лише одну з них! ? Отже, по порядку. Звичайно ж, першою я читала «О, милий доме», і це просто прекрасна книга, яку я проковтнула буквально за день. Це така собі мила і зовсім не затягана історія стосунків красунчика-багатія та дівчини-«ботанки». Але не думайте, що все надто просто: тут на вас чекає швидкий сюжет із крутими несподіваними поворотами, цікавими лініями та дуже смачними, пікантними сценами з елементами легкого домінування ?. То чому ж тоді я не раджу читати їх обидві? Справа в тому, що по факту це абсолютно одна й та ж історія, різниця полягає лише в оповідачі. У першій книзі ми бачимо події очима Моллі, а от у «О, милий Роме» оповідачем виступає вже Ромео. Особисто мені другу книгу було читати відверто нецікаво, адже складалося стійке враження, наче я два дні поспіль ходжу на один і той самий фільм у кінотеатр?. Мій вердикт: я однозначно рекомендую цю історію до прочитання! Але щоб не зіпсувати враження, просто оберіть для себе на старті, з якого ракурсу вам буде цікавіше занурюватися в сюжет - від імені дівчини чи хлопця. Окреме величезне дякую видавництву за таке приємне видання - тримати цю книгу в руках суцільне задоволення!

Ніжна й болюча історія про перше кохання та цінність моментів.

Якщо перша книга розбила мені серце вщент, то ця склала його докупи. Пройшло чотири роки, відколи померла Попав, а її сестра Саванна й досі не оговталася від втрати. Вона працює з психотерапевтом та користі від цього мало. Кожен день для неї - боротьба. Страждають від цього і сама дівчина і її сім'я. Тож, коли Саванні пропонують подорож, яка може її зцілити, вона погоджується. Кейл - хокеїст юніорської ліги з великим майбутнім та раптова смерть старшого брата ламає його. Хлопець відмовляється виходити на лід, відмовляється від Гарварда, ним керує злість і пітьма. Батьки вмовляють його поїхати в навколосвітню подорож в лікувальних цілях. Крок за кроком, країна за країною Саванна, Кейл та ще четверо підлітків починають потроху відпускати біль, їхні зболені серця лікуються. Дуже терапевтична книга. Вона про втрату, біль, переживання горя, прийняття його, про віру, надію, любов, підтримку, розуміння, зцілення та кохання. Нарешті я дізналася, що ж сталося з Руном. Читається легко, попри важку тему. І так, місцями мої очі були мокрими від сліз.

Оооо, ця книга — не просто історія, це суцільний емоційний вир, який накриває тебе з головою і не відпускає навіть після останньої сторінки. Вона змушує тебе розсипатися на тисячі дрібних шматочків від болю й ніжності, а потім поступово, крихітка за крихіткою, збиратися знову, вже іншою людиною. Руна і Поппі — це не вигадані персонажі, а живі серця, які б’ються на сторінках. Їхня любов настільки справжня і глибока, що вона стає чимось більшим, ніж почуття між двома людьми. Це символ того, що існує щось вічне, чисте і нескінченне. Кожен їхній поцілунок — це спогад, це вічність, яку вони дарують одне одному, навіть знаючи, що час обмежений. Читати було боляче. Моменти радості змінювалися розпачем, і здавалося, що серце не витримає. Але саме в цьому і є сила книги: вона показує, як глибоко може любити людина і як багато ми здатні пережити заради тих, кого любимо. «Тисяча пам’ятних поцілунків» змушує переосмислити життя. Вона нагадує, що потрібно цінувати миті тут і зараз — бо вони можуть стати останніми. Вона навчає, що навіть у найважчому горі можна знайти красу, якщо серце наповнене любов’ю. Це напевно одна з тих книг на моїй полиці, яка залишає в душі шрам, але разом з тим і світло. Вона розбиває тебе на частини, змушує плакати до безсилля, а потім дарує дивовижне відчуття вдячності за любов, яка сильніша за смерть.

Чудова книга про перше кохання, дружбу, труднощі та непрості життєві обставини. Це неймовірно чуттєва, щира, комфортна і мила історія кохання, в якій купа скла, і яка точно розіб'є вам серце. Моментами наївно та очікувано, але я можу закрити на це очі.