- Чому знову ми? Чому завжди - ми? Чому знову мої сини? - Ну, по-перше, ми - не "знову", ми - Повсякчас. По-друге: скільки рим існує у нас на "не згас"? Скріншот цього уривку з вірша Світлани Поваляєвої у моєму телефоні з червня. Червня, коли на фронті загинув син поетеси Роман Ратушний. Я часто поверталася думками до них. Тому я була готова, що збірка буде болісною. Так і вийшло. Ця книжка передусім про війну. Про тих, хто воює і тих, хто чекає. Про тих, хто з війни не повернувся. Емоції людини, яка віддала війни найдорожче - рідну людину, але мусить жити далі. Вдягатися, готувати, писати, волонтерити. Жити. Любити. На обкладинці винесені слова: "Я вірю, виживе. Але не повернеться, Не повертаються бо з війни". Ця фраза уже зустрічалася мені в іншій книзі, і тут вона змушує ще раз задуматися про ціну, яку платять зараз українці. "Мінлива хмарність з проясненнями" мені гарно характеризує наше життя зараз. Найчастіше хмарно, але іноді пробиваються щасливі моменти. "нині як і завжди усе навскоси дихати серед нестерпної цієї краси просто любити бо знання є любов просто спочити коли прийде час" "Виживуть всі: і ліниві, і ніжні, І працьовиті, й брутальні - по парі кожної тварі і кожної книжки..." Збірку неможливо читати швидко - дуже концентрована. І змістом, і емоціями. Але однозначно вартує. Тепер у мене збільшилася кількість рядків, до яких я буду повертатися.