Попри те, що автор – Стюарт Рассел – є вченим в галузі комп’ютерних наук і не один десяток років досліджує проблеми штучного інтелекту, книжка трохи «суха» і, як на мене, менш цікава, ніж, наприклад, такі книги як «Суперінтелект: шляхи, небезпеки, стратегії» Ніка Бострома чи «Життя 3.0. Доба штучного інтелекту» Макса Тегмарка. Тому, якщо ви серйозно вивчаєте проблеми штучного інтелекту, то книга буде точно корисною. Якщо ж ви хочете просто прочитати щось цікаве на цю тематику, то я б радив звернутися до згаданих книг Бострома і Тегмарка. Більше того, коли читаєш книгу, то іноді здається, що її перекладав саме «штучний інтелект». Там, де книга написана загальновживаною, щоденною лексикою – питань немає. Але як тільки починається наукова лексика, пов’язана з фізикою чи комп’ютерними науками, відразу виникає якесь напруження у сприйнятті і враження, що щось тут не те… Враження, що терміни перекладено якось неточно. Якийсь немов набір слів, за якими важко вловити суть. А певні, здавалося б, дрібниці тільки посилюють це відчуття. Чи не «штучний інтелект» міг перекласти ім’я французького генерала і президента Де Голля як Чарльз (ст.35), а аргентинського письменника Борхеса як Джордж Луїс (ст.294)? Я все ж таки звик до Шарля Де Голля і до Хорхе Луїса Борхеса.