Стефанія Демчук

Головне, «Доба постів і карнавалів» Стефанії Демчук — це класична науково-популярна книжка, головна мета якої — зацікавити читача середньовічним світом. Тому не всі факти варто сприймати буквально. Ба більше, з ними потрібно сперечатися, шукати альтернативні погляди, звертатися до інших джерел. Цю книжку варто розглядати як захопливу лекцію-подорож у часі, де усталені стереотипи про «темні віки» розчиняються на тлі яскравих описів повсякденного життя, любовних інтриг, смачних застіль і бурхливих карнавалів.

Стефанія Демчук пропонує не академічний виклад історії, а живий і емоційний портрет середньовічної Європи, поданий крізь призму щоденного життя: тілесності, гігієни, харчування, сексуальності, медицини, смерті, одружень і родинних звичаїв. Вона говорить не про героїв хронік, а про звичайну людину — її страхи, звички, вірування, тілесні практики. Це робить книжку надзвичайно захопливою і близькою до сучасного читача.

Особливо вартісною є увага авторки до зображень: у тексті часто згадуються мініатюри, твори Босха, Брейгеля, середньовічна іконографія. Вона вміє вдумливо інтерпретувати образи, витягаючи з них соціальні й культурні підтексти. У такий спосіб книжка балансує на межі історії культури, історії мистецтва та тілесності.

Однак, попри загальну цінність, книжка має й певні недоліки. Мене дещо розчарувало, що авторка ігнорує низку загальновідомих джерел, як-от «Канон Авіценни» або збірник середньовічного права «Саксонське зерцало». Їхня відсутність особливо помітна в розділах, де йдеться про медичні практики, становище жінки, тілесність і правові норми. Це призводить до того, що окремі твердження виглядають непереконливо або й суперечать відомим історичним фактам.

Ось одне з зауважень - неточність у перекладі фрагмента з трактату «Про жіночу косметику», що входить до збірки «Тротула» (XI століття). У рецепті фарбування волосся авторка використовує термін «алюмінієві галуни», тобто складні подвійні солі алюмінію. Однак такий термін з’явився лише в XVIII столітті, а природний алуніт, з якого добувають ці солі, почали застосовувати щонайменше з XV століття. Тож очевидно, що в XI столітті такого поняття бути не могло.
У цьому контексті ймовірніше, що в оригіналі йшлося про «alumen» — загальну назву для калієвих квасців, які тоді використовувалися як антисептик. На це, до речі, є прямі вказівки в «Каноні» Авіценни. Ця розбіжність дуже показова, бо певним чином спотворює уявлення про середньовічну практику.

Загалом стиль викладу доступний. І хоча книжці бракує кольорових ілюстрацій, в цілому візуальне оформлення дуже хороше, особливо порадували QR-коди на цифрові версії зображень, які активно аналізуються в тексті. Це дозволило повноцінно зануритись у візуальний світ середньовіччя.

«Доба постів і карнавалів» — це чудова спроба популяризувати складний, суперечливий і часто недооцінений світ середньовічної Європи. Це книжка, яка стимулює думати, шукати більше, перевіряти інформацію, ставити питання. Вона не ідеальна, місцями дискусійна, але саме цим і цінна. Якщо сприймати її не як догму, а як відправну точку для подальших пошуків — читання буде захопливим і корисним.

Насправді я ще не дочитала книгу до кінця (попереду розділ про тодішню освіту), але хочу вже залишити відгук. Усі книжки такого типу йдуть мені складно, але ця стала винятком, завдяки стилю написанню авторки. За це їй вже велике дякую.
Чи розвінчалися тут міфи? Частково так, але головне — я відкрила для себе багато нового й цікавого.
Всі кому цікаве середньовіччя і вони не дуже багато знають, можуть сміливо брати цю книгу з полиці магазину собі додому.

Ця книга – справжній портал у середньовіччя! Авторка зуміла так яскраво і живо описати життя тих часів, що здається, ніби сам береш участь у божевільному карнавалі чи спостерігаєш за суворими постами. Тут усе: і святкова радість, і сувора буденність, і навіть ті моменти, про які зазвичай не пишуть в історичних книгах – як люди кохалися, їли, розважалися чи шукали розради.

Особливо зачаровує те, як авторка показує контрасти середньовічного життя. З одного боку – суворі правила, релігійні обмеження і пости, а з іншого – карнавали, застілля і бажання жити на повну. Усе це змальовано так образно, що відчуваєш, як шумлять натовпи на святі чи як пахне свіже пиво у місцевій таверні. Читаєш і розумієш: люди тоді були не такими вже й далекими від нас, зі своїми радощами, пристрастями і невеликими слабкостями.

Книга написана легко й цікаво, тож захоплює буквально з першої сторінки. Її можна читати як історичну пригоду – з багатьма цікавими деталями, які роблять середньовіччя не таким суворим, як ми собі уявляємо. Це точно та книга, яка підійде і для тих, хто обожнює історію, і для тих, хто хоче просто насолодитися класним і нестандартним чтивом.

Не дуже я люблю нон-фікшн, але намагаюсь знайти для себе цікаву тему. Ця книжка непогана, має багато історій окрім історичних фактів, посилання на джерела, тому її варто прослухати чи прочитати. В мене також збереглось уявлення про добу середньовіччя - як про добу коли було важко стежити за гігієною, час коли влаштовували затяжні святкування і тд. По анотації книжки здавалось, що я зараз розвінчаю ці міфи, але вийшло тільки частково. Важкувато книжка мені йшла, хоч і наче авторка намагається зацікавити різноманітними темами та історіями, але не моє.

Навколо цієї книги я ходила колами, але вона мені не потрапляла. І так довго не потрапляла, що аж поки не забулася. Але зірки склалися так, що ми одне одного знайшли і поспілкувалися.

Про що? Та про людей у середньовіччі. Про дитинство, кохання, навчання, гігієну, розпусту, віру, медицину, шлюбне життя, смерть, трохи про мистецтво та літературу.

"Середньовічне дитинство, звісно, було іншим, але таким самим, як і життя дорослих, позбавлених матеріальних благ, доступу до медицини та якісної їжі, на що в ХХІ столітті можуть розраховувати жителі розвинених країн. Малюків любили та розважали різноманітно, як ми робимо це й зараз. Ні п’ятсот років тому, ні тепер немає єдино правильного способу виховати дитину."

Скажу чесно, що особливо нового я у тексті не знайшла, але враховуйте, що ми ще у виші читали твори літератури західної Європи тих часів і вчили історію культури, то ж певні знання у мене просто були.

Але, звісна річ, було однаково цікаво, бо тут були описані і речі, про які я просто не замислювалася. Ну, наприклад, вино тоді пили багато і молодим, бо воно просто не стояло і псувалося (бактерії тоді розважалися на повну), а хто ж хотів викидати продукт)) Їжа у вищих класах була настільки різноманітною і щедро приправленою спеціями, що нам і не снилося. Цукор вважався таким корисним зміцнювальним засобом для виправлення темпераменту та хвороб, що його додавали, мабуть, у все))

А взагалі, люди завжди були людьми, і для мене середньовіччя - це вибух емоцій: від самокатувань на релігійній основі, до вакханалій у соборах. Усе було дуже і дуже неоднозначно.

А ще у книзі дуже красиві ілюстрації

Книга справляється із метою представити середньовіччя. На мій смак трішечки забагато цитат із релігійних творів, але на те в мене є очі, щоб через них перепригувати

Дізнався про цю книгу з YouTube каналу "10 питань історику". Стефанія Демчук була запрошеним гостем і презентувала власну книгу. Мені ця тема здалася дуже цікавою та унікальною, оскільки наше сприйняття Середньовіччя дуже однобоке, а в цій роботі розвінчувалися міфи пов'язані з цим періодом.

Зазвичай в фільмах, літературі та мистецтві Середньовіччя показується як щось дуже клерикальне, брудне, безправне та темне. Моє уявлення про цю епоху багато в чому було таке саме, але книга змінила моє ставлення. Виявилось, що все було трошки не так.
Теза про освіту, мовляв всі були неосвічені варвари, в найкращому випадку читали Біблію - виявилась просто міфом - книга зазначає, що перші вищі учбові заклади якраз були відкриті в час Середньовіччя.

Виявилось, що жінки мали право розвестись, право вибрати, за кого хочуть вийти заміж (за умови адекватних батьків), та навіть на освіту.
Лицарі не такі вже й героїчні. Оці всі "Трістани та Ізольди" - це просто казки. І вбивали для розваги, і грабували, і ґвалтували, і т.д.
Фізичні покарання в школі відбувались не просто по бажанню вчителя, а мали мати належне обґрунтування.

І ще один цікавий факт - до сих пір є пивоварні в Європі, які варять пиво за середньовічними рецептами. І деякі позиції з їх асортименту можна купити в Україні!

"Доба постів і карнавалів" - допомагає зняти з очей окуляри з малюнками і побачити справжній світ Середньовіччя. Світ, де люди піклуються про своїх дітей, а не продають їх у заміжжя, світ, де люди будують кар'єру, отримують освіту та стараються жити своє звичайне життя (ти диви, прямо як ми у 21 сторіччі).

Думаючи про середньовічну медицину, я завжди думав, що люди виживали за рахунок удачі. Але авторка змінює це уявлення.

Загалом, я раджу прочитати цю книгу для того, щоб розвіяти свої власні міфічні уявлення про Середньовіччя, та відкрити для себе легку та сучасну манеру подачі наукової інформації, для простої людини.

Далекі темні часи, але люди жили. Народжували дітей, вчилися, ходили до церкви і у хрестові походи, думали про розваги і свою вічну душу. Чим далі в часі від нас епоха, тим важче нам уявити, як жилося людям. Але маємо на те істориків.

Знову ж таки, ми краще знаємо, як жили аристократи, духовенство, багатші міщани. Про життя бідних верств залишилося набагато менше даних.

У масовій свідомості середньовіччя охоплене стереотипами: люди милися раз на рік, пили вино замість води і вірили у різні дурниці. Як воно було насправді? Можна прочитати у цій книжці: про те, чим люди харчувалися, милися, лікувалися, як одягалися. А також - як одружувалися, як святкували і молилися. Це історія про побутове життя: тут нема про політику, війни, державні рішення. Тут про те, що дарували на Різдво і як фарбували волосся. Як би нам не хотілося вірити у науковий прогрес, та маємо розуміти, що і у середньовіччі були розумні освічені люди, і сьогодні є дуже темні, які вірять подібні нісенітниці.

Багато речей з цієї книжки можуть здивувати. Деякі у приємному сенсі, деякі - навпаки. Читаючи про ліки і догляд за собою, стає дуже лячно. А деякі речі про освіту і роботу жінок додають оптимізму.

Але попри все, жити у Середньовіччі не хотілося б. Найбільш імовірно, що це було б бідне недовге життя, сповнене важкої фізичної роботи.

Ніколи ж не пізно поділитися новим відгуком на книгу, яку я щойно дочитала. Правда? Не хочу відтягувати це задоволення, тому нижче буде трохи слів про «Доба постів і карнавалів. Як жили, пили і кохалися у середньовіччі» Стефанії Демчук💭

Перш за все, цю книгу я захотіла ще тоді, коли вперше побачила в анонсах у видавництві «Віхола». Потім вона мені знову зустрілася на Львівському книжковому форумі, і я одразу ж зрозуміла – треба читати. І знаєте, це було дуже правильним рішенням!

Авторка дуже вправно та цікаво розповідає нам не лише про побут людей у середньовіччі, але загалом проводить нас стежкою від перших днів людини тих часів, і аж до її смерті. Це все приправлено класними творами мистецтва, які Стефанія Демчук описує та додає пояснення.

Якщо ви вважали, що в ті часи люди були необізнаними, не знали, що таке освіта, гігієна та мистецтво, тоді ви дуже помиляєтеся. Читаючи кожен новий розділ я розвіювала для себе ж безліч міфів, у які більшість з нас вірять.

Однозначно раджу цю книгу для власного саморозвитку та кращої обізнаності середньовіччя. З радістю прочитала б більше таких працю, і сподіваюся, що видавництво зможе їх видати.

Додаю ще трішки цікавої інформації з книги:

• Найвідомішим українцем у західноєвропейських університетах залишається Юрій Донат-Котермак (бл. 1450-1494). Уродженець Дрогобича, поет, філософ, астролог, медик, він обіймав посаду ректора в Болонському університеті та мав професорство в Краківському. Найвідоміший його твір, виданий у Римі, – «Прогностична оцінка поточного 1483 року». Це перша відома нам друкована книжка українського автора.

• Середньовічний ритм життя – це чергування постів і свят. Навіть звичайний тиждень мав дні посту й своє свято – неділю.

А тут загалом розповідалося про святкування Різдва, і авторка додала дану інформацію про Україну:

• В Україні до 1918-го діяв юліанський календар, однак з установленням радянської влади новоутворені республіки перейшли на григоріанський відповідно до декрету від 24 січня 1918 року.

Утім то було середньовіччя, і люди тоді виживали, як могли!

Я обожнюю історію зі школи, щоправда всесвітня мені була відверто цікавіша (за те мабуть і наказана тепер, замість вчити історію, я в ній живу 🫣)
Улюблені історичні періоди як раз і припадали на Середньовіччя та Ренесанс.
В цій книзі йтиметься про перше і повірте, воно не таке, яким ми звикли його уявляти, ну, майже.

Авторка розподілили сфери життя середньовічної людини на розділи від народження і до логічного завершення життя — смерті.
Дуже багато джерел та картин, мініатюр, гравюр і пояснень до них, насправді мистецтво завжди відображає дійсність, треба лише вміти його читати.
Якщо ви хочете здивуватись і дізнатись щось нове, то книга підійде на всі 100%.
Дитячі хрестові походи, чули про таке? А чи вірите, що в середні віки люди купались раз на рік або й на все життя? А може там як і в СРСР сексу не було (релігійні фанатики, все таке)? А чим відрізнявся лікар від цирюльника знаєте? Чим робили депіляцію в ті часи? (спойлер: рецепт жесть, не повторюйте такого вдома, ніколи)
Якщо з приводу хоч одного питання ви не впевнені, то вам буде цікаво дізнатись правду 😉

Ця книга просто знахідка, щоб полюбити історію і зрозуміти, що не таке вже й темне було те середньовіччя, принаймні тоді всі могли пити вино і пиво 😅
До речі про Україну та українців авторка теж не забула і вони з'являються на сторінках видання.
Щиро раджу 😁❤️

Тема їжі - одна з найулюбленіших, тому давно задивлялась на це дослідження.
Вступ від Олексія Сокирка був дуже доречним, тому що книга багато в чому перекликалась з його Кулінарною мандрівкою в Гетьманщину.
Дізналась цікаві факти, наприклад, що відомі нам італійські та французькі сири були ще за часів Середньовіччя; що пиво початково варили жінки, як і споживали тодішні дистиляти; що правила етикету для дітей були вже тоді, і що Середньовіччя не було аж таким диким.
Але після прочитання стало сумно, що я обізнана в європейських стравах Середньовіччя, тоді як про кулінарію України того ж періоду, знаю доволі мало.