«Таємниці письменницьких шухляд» стала для мене несподівано інтимним читанням. Я вирішила її прочитати після «Живі. Зрозуміти українську літературу» Михедів (теж топ), а отримала відчуття, ніби мені дозволили зазирнути у приватні кімнати людей, яких ми десятиліттями зводили до шкільних портретів. У істориків і краєзнавців Цалика й Селігея немає пафосу й «правильних» тонів — вони говорять про письменників так, ніби про знайомих, які помилилися, раділи, хитрували, страждали, ревнували й виживали як могли. Особливо цінною для мене стала їхня уважність до деталей: випадкові фрази зі спогадів, дрібні побутові сценки, нелінійні, інколи суперечливі історії — усе це вибудовує обʼєм, якого так бракує офіціозу. Автори протягом багатьох років брали інтерв'ю у мешканців РОЛІТу та інших людей – учасників тих подій. Загалом опитали майже 100 осіб. Крім того, вони долучили до книги архівні знахідки. Книга неймовірно цікава. Вона стала подією. І це вже дуже довгоочікуване, здається третє перевидання! Я ловила себе на тому, що читаю повільно, роблю нотатки, а потім повертаюся на кілька сторінок назад, щоб ще раз пройтися слідами чиєїсь долі. Книга дала дивне й важливе відчуття близькості: Київ упізнаваний, характери живі, а історія — не музейна, а дихаюча, рухлива, часом незручна. Для мене це читання, яке хочеться зберегти в пам’яті, і точно — перечитати. Всім рекомендую!