Перше відкриття 2025 року і - одразу - найкраще. Я в принципі обожнюю корейську сучасну літературу за глибину, але не думала, що авторка ходитиме настільки цікавою і незвичною гранню: при загальній не схильності азійців до яскравого вираження емоцій, створити образ хлопця, який БУКВАЛЬНО нічого не відчуває. Одначе в тому й іронія: БЕЗЕМОЦІЙНІ підлітки, як не дивно, сучасному корейському суспільству ТЕЖ не підходять. Як і ГІПЕРЕМОЦІЙНІ. Тому спершу видається, що двоє головних героїв цього роману просто приречені на вічне протистояння, і що далі, то жорстокіше - від сцени з метеликом, наприклад, мене почало нудити. І від типових сцен підліткової жорстокості також - дуже важко переношу сцени булінгу... Спершу здається, ніби ці двоє просто намагаються перевершити одне одного. Потім - що вони оголосили перемир'я. Згодом - що просто намагаються паразитувати один на одному, скільки ще буде можливо, навіть не певні, що за результат очікують. Це страшенно спотворений тип дружби, але, здається, я ще не зустрічала подібного до нього... І віднедавна між ними з'являється ще одна людина - До Ра, яка слугує чимось на кшталт перехідника між окремим світом головного героя і його "альтер-еґо". Вона - 50% спокою, 50% запальності, ніби уособлення їх обох, і саме вона врешті створює основу для того, аби Юн Дже адаптувався до суспільства, при цьому не втративши частину себе. Їй не спадає на думку, як його матері, його "розвивати" чи, не дай боже, "перевиховувати", До Ра приймає його таким, який він і є за умови, що хлопець зробить те саме. І фактично - я вважаю, це і є ідея авторки - якщо люди навчаться приймати одне одного, то НЕ ПОТРІБНО буде у великих спільнотах так наголошувати на тому, в кого яка особливість і створювати навколо такої людини "скляний бар'єр" - усі вже просто звикнуть до думки, що КОЖЕН МАЄ ПРАВО бути ЯКИМ ЗАВГОДНО.
Я очікувала, що мені сподобається і я так думала деякий час, поки не прийшло усвідомлення — мені не сподобалось. Складно говорити про те що не сподобалось без спойлерів і я не буду цього робити — мені здалось це надто поверхневим, так ніби кінець відмахнув весь інший досвід головного героя. Мені хотілось, щоб він залишався тим ким він є, так його не приймає суспільство, але це було реалістичніше, ніж те що трапилось, звісно бувають моменти «чуда», але мені здалось, що у цьому випадку це недоречно. Мені хотілось побачити ріст головного героя, який має алекситимію — в той час як я розцінила цю історія як відмахування від цього досвіду, від людей що мають цей стан тощо
Раджу людям, які полюбляють читати про психологічні стани. В даному випадку це про життя Сон Юн Чже, підлітка, який страждає на алекситимію — стан, за якого людина не здатна розпізнавати та виражати власні емоції. Він не відчуває страху, радості чи смутку, що ускладнює його взаємодію з оточуючими. Це допомагає краще зрозуміти людей, які «не такі, як усі». Книга легко читається, незважаючи на складну тематику. Піднімаються універсальні цінності: теми дружби, прийняття, насильства, втрати та зцілення — актуальні для людей. Книга може бути емоційно складною для тих, хто переживав втрати чи психологічні травми.
Неймовірно чудова книга. Гарно прописані герої, їхня дружба, незважаючи на те що вони такі різні. Буду перечитувати ще колись.
Нацкешбек
Котолог
