Стефа і Аделя — двоє дівчаток-одноліток, що росли разом майже як сестри. Майже, бо Стефа була і приймах, її взяли жити в будинок відомого лікаря після загибелі родини Стефи. Дівчинка мала "служити" Аделі. Власне, так вона і робила, доглядаючи свою подругу-сестру, як квітку. Аделя ж росла, як янгол, що не знає нічого земного: жодних буденних турбот. Та й нащо, якщо можна все доручити вірній Стефі? І все б добре, якби не сильний характер та амбіції кожної з "сестер". Гордість і любов, бажання бути покірною та догоджати, але й не давати себе принижувати — все це балансує, хилиться то в один бік, то в інший, створюючи між дівчатами, а потім і між жінками, дуже складні стосунки — від любові до майже ненависті. А якщо до цієї гримучої суміші додати ще чоловіка, або й кількох — вийде просто ураган емоцій і безглуздих вчинків.
Красива книжка, за багатьма параметрами. Тут дуже багато смачних описів (які, втім, можуть дратувати тих, хто такого не любить): їжі, будинків, інтерʼєрів, стосунків, Станіславова початку 20ст. Ці описи створюють атмосферу, а також проявляють характер — і міста, і дівчат.
Ну і неочікувана для мене розв'язка.
Загалом, напевне, найлегша книжка для знайомства з авторкою.
#марафонкнигомам
Анонім
Неймовірно насичений випуск, легендарний пул авторів та авторок, окремий респект за двомовність, чудовий подарунок для іноземного друга!
Анонім
Вона змусила його відчувати чуже почуття провини, відібравши й заперечивши почуття провини, яке належало йому і його родині.
"Ніхто не має права відбирати в людини її почуття провини".
Супер неоднозначна книжка. Від "люблю" до "ненавиджу" - один розділ.
Як обкладинка - все гострими, ріжучими уламками накидано. А чи збереться докупи?
Процитую один з відгуків, який здався мені дуже влучним: "І ти, хоч як уже звикла до вставок про майстра Пінзеля чи Баал Шем Това, вигукуєш роздратовано:
- Та що ж це за WTF? Це взагалі не те, що я збиралась читати.
- А що ти збиралась читати?
- Та ж «Амадоку»!
- Ну от і читай «Амадоку»."
Роман великий і важкий (1 кг 68 г, важила).
Третя частина мене просто втомила, розізлила й змучила, це було топове снодійне для мене, в той час як інші частини я читала швидко і захоплено. Якби книжка вміла говорити, вона б сказала "Ти очікувала розповіді про воїна, який втратив пам'ять? Це твої проблеми, бемм! - читай про єврейську релігію 200 ст. Давай, впірьод, дарагуша.
✨ я так собі придумала, що Віктор і Богдан- це як якась ідеальна Україна, й та, якій ми хочемо змінити пам'ять і очистити від гріхів.
Богдан - воїн, зі складною долею та важкою травмою, якому ти співпереживаєш та бажаєш дізнатися про його родину якомога більше - саме баба Уляна та її сестри, єврей Пінхас, мала Фейга та ОУНівець Криводяк займають найбільш цікаву частину роману. Частину з НАШОЮ історією.
А от Віктор - сєпар, й це хочеться якось перепрошити, викреслити, замінити на іншу історію. Віктор говорить вночі після поранення російською, бо українську він навіть не розуміє. Про це знає лікарка Віктора. А от жінка на ім'я Романа це намагається заперечити, й скориставшись втратою пам'яті вселити в його голову чужі спогади.
Нащо їй це?
Дивовижно, яку неприхильність викликає Романа, хоча саме вона бере під опіку пораненого Чоловіка й, здавалося б, її ми б мали поважати й захоплюватись добротою й силою духу. Натомість вона банально дратує своїми діями та словами. "Мутна" якась, та Романа. Спочатку ти думаєш, що з тобою щось не так, потім - що Софія погано пише. І аж вкінці ти розумієш, що це- шедевральна майстерність!
✨Мова тут- мед.
Анонім
Котолог
