Хоч ти знаєш чим закінчиться книга, і знаєш на що очікувати. Але кінцівка ? я давно над книжкою не ревіла. Тепер я надіюсь, що фільм не підведе

Це друга книга цього року над якою я плакала. Як завжди, Сюзанна Коллінз геніальна. Я не могла відірватись, прочитала за 4 дні. Хейміч, Сноу, Плутарх, Ефі - знайомі персонажі вже як старі друзі, класно було прочитати про них знову. Мені було дуже цікаво, як будуть описані події, які ми +- знаємо, але як виявилось, ми не знали майже нічого. Пропаганда Капітолія попрацювала над нами) Історія Хейміча надзвичайно трагічна, читаючи основну трилогію, я взагалі не замислювалась про його життя, а воно просто пекло насправді. А ще я рада, що нам хоч трохи привідкрили завісу що там сталось з Люсі Грей. І мої роздуми ще з попередньої частини про «чи було кохання між Сноу і Люсі Грей» остаточно завершені, бо відповідь для себе я знайшла. Сподіваюсь, Сюзанна Коллінз видасть щось ще, і ми знову повернемось до цієї історії 10/10

Ох, і довго я мучила цю історію… Якщо оригінальну трилогію я проковтнула залпом без перерв, то цей приквел розтягувала – і точно не від задоволення. Проблема не в тому, що історія нецікава (цікава! навіть дуже, але про це пізніше), а в тому, що вона занадто затягнута. Майже 600 сторінок, які можна було б скоротити хоча б до 400 – і це було б ідеально. І це, напевно, єдина ложка дьогтю в цьому відгуку. Думаю, сюжет ви й так знаєте з анотації – у цій книзі ми повертаємося назад, до 10-х Голодних ігор, і починаємо знайомство з головним антагоністом трилогії, тим самим тираном – Коріоланом Сноу. Що хочу сказати одразу? Багато хто писав, що це історія-виправдання деспота, що є ті, хто під час читання відчував до нього співчуття і думав: “От, він був таким милим хлопцем, як його шкода”. Ні. Він не був милим хлопцем, його не шкода, і це точно не історія-виправдання. Сюзанна Коллінз – не тільки неймовірна авторка, а й філігранний психолог, яка протягом усієї історії доносить нам головне: людина сама в праві обирати – обирати свої дії та нести за них відповідальність, навіть у найважчих і найскладніших ситуаціях. Сноу від початку не був янголом, а ті “хороші” сторони, на які багато хто повівся, він зумів майстерно знецінити та знищити в собі всі їхні прояви. ❗️Проблема не в тому, що він обрав зло, а в тому, що кожного разу, вчиняючи це зло, він його виправдовував. Ось і все. Навіть те світле і, нібито, невинне кохання до Люсі Грей він зумів заглушити і перевести у відчуття власності та потішення свого его. Тому хочеться закцентувати увагу всіх читачів – це не історія-амністія, а, свого роду, дослідження того, що відбувається в голові диктатора, адже погана людина ніколи себе такою не вважає. У наш час такі твори можна сприймати як документальні. На жаль. Якщо повертатися до самої історії і упустити факт її розтягнутості, то вона дуже захоплива. Тут тобі: і навчання в академії, і напружені екшн-сцени з арени, і легка детективна лінія з секретами Сеяна та декана, і родинні стосунки, кохання, співи, музика, армія, політика та навіть дружба. Чесно, мені було тепло на душі, коли я читала про взаємодію та сумісне дозвілля Коріолана зі своїми побратимами та Гурмою. Було відчуття комфорту, хоч і недовго. Одним словом, історія крута, багатогранна, контрастна. Мені щиро сподобався відкритий фінал і майстерність авторки вкладати алюзії у вірші ?? Це було майстерно, сумно, реалістично, щиро. Раджу однозначно, але терпінням через великий обсяг запасайтеся ❤️‍? « Я вважаю, що людям від природи властива доброта. Людина розуміє, коли переступає межу зі злом, і головне випробування в житті — спробувати залишитися по правильний бік від цієї межі. » ☀️

Особисто мені не зайшла книга, я дуже довго її читала, точніше мучила. Можливо, через те що почала з неї читати, до цього Голодні ігри дивилася фільми, але мені вони не дуже теж зайшли, на один раз. Напевно, не моя історія

Ми занурюємось у пригоди Катніс та Піти, спільна історія яких продовжується. Всі 12 округів живуть вже в іншій реальності, в них трапляються заворушення, все більше людей незадоволені тому жорстокому життю, який править для них Капітолій. Миротворці, призначені для пригнічення заворушень, з неймовірною ненавистю нападають на людей та страчують їх. Все це призводить то того, що Катніс починає ненавидіти життя, яке вона проживає після перемоги в 74 голодних іграх. Свідомі дії Катніс привели до того, що величезна кількість людей стали її послідовниками, вірячи в те, що Капітолію можна протистояти. Це дратує керівництво держави, вони починають вбачати у Вогняній дівчині ворога, якого треба позбутись. Саме для цього в #75 Голодні Ігри запроваджують невидані раніше правила. Читайте ?Це не менш цікаво та напружено, ніж в 1 частині історії.

Скільки ж років цій книзі ? А досі цікаво читати та згадувати всі пригоди, описані тут! 10/10 і це дивлячись на те, що я не сильно люблю такий стиль. Книга про сильну душею та тілом головну героїню, яка народилась та дорослішала в одному із найбідніших округів. Кожного року дітей від 12 до 18 років відправляли на Голодні Ігри, з усіх округів обираючи по 2 особи. Вони мали битися один з одним на смерть, і на це видовище дивилась вся їх країна. По справжньому моторошно, дико та страшно. Головна героїня Катніс описує свій шлях від початку і до завершення одного із таких сезонів Ігор, пройшовши шлях від наляканої дівчини до переможниці проєкту. Вона боролася з іншими учасниками, переживаючи голод, холод та випробування природою, яку навіть могли коригувати самі організатори ігор. Дуже цікаво читати про ці всі випробування, занурюватись в них разом із героїнею.

Дуже круто читати те, що було до Голодних ігор. Чудово розкривається особистість Сноу і ти бачиш всю його основу для подальших дій. Сноу був таким завжди, просто в нього був шанс стати іншим. Але ж бажання слави і влади змінило все. Світ пізнав диявола.

Закінчення трилогії. А разом з цим і прощання з улюбленими персонажами. Жорстока і світла книга. Де є перемога, але яка вона ця перемога.... Чи варта вона всіх втрат і всього болю. Як це нам знайомо, правда, українці? І здатися не можна, і битися сил немає. Та є правда. І задля наступних поколінь герої йдуть на смерть, хоч насправді від болю в серці мертві вже давно. І крихта кохання, яке зламає все.