Невелика за обсягом, але вельми цікава автобіографія відомого ізраїльського політика, який за свої 66 років у політиці бував і міністром в дванадцяти урядах, і двічі прем'єр-міністром, і президентом Ізраїлю. Тут постають такі політики, як Давид Бен-Гуріон, Голда Меїр, Моше Даян, Іцхак Рабин та інші. Але книжка не просто автобіографічна, а, перш за все, мотиваційна. З таких книжок можна тільки повчитися, як треба мріяти про власну державу, як її здобувати, як будувати по камінчику і як відстоювати, будучи в оточенні ворогів. А не грабувати її безбожно і зливати зовнішнім ворогам... Перес каже: «Як ми створили країну з нічого і перетворили її на країну стартапів? Відповідь криється в парадоксі: те, що ми нічого не мали, одразу стало й нашим найбільшим викликом, і нашим найбільшим благом. Не маючи природних ресурсів, ми зрозуміли, що можемо покладати надії лише на свою винахідливість. Вибір, з яким стикалися піонери, був суворим: досягти успіху чи голодувати». А історія про військову операцію ізраїльського спецназу за три тисячі кілометрів від Ізраїлю в угандійському аеропорту Ентеббе зі звільнення понад сотні ізраїльських заручників, захоплених у літаку терористами, читається як блокбастер. І ця історія не може не викликати, з одного боку, захоплення, а з іншого — люті, коли згадуєш недавню історію, як помирав поранений і покинутий український воїн за кількасот метрів від українських позицій...