Що ви бачите перед собою? Це скарб! Детектив, у якому переплітається реальність з містикою. Як думаєте, що поєднує цю книжку з "Лісовою піснею" Лесі Українки чи "Тінями забутих предків" Михайла Коцюбинського? Правильно, українська міфологія, а саме мавки. Ці істоти не злі і не добрі, але обов'язково помстяться тому, хто їх скривдив.
Цей роман, без сумніву, я оцінюю на 10/10. Тут стільки сюжетних поворотів, що я вже збилася з рахунку. А інтрига "хто ж злочинець?" триматиме в напрузі до останніх сторінок. Та навіть кінець був зовсім неочікуваним для мене. Я в захваті, тому це моя щира рекомендація!
Анонім
Моє перше знайомство з автором, хоча містичні історії я люблю, але раніше Пономаренка не читала. І перші сто сторінок думала, що мене надурили, чи розіграли, бо не може майстер, за плечима якого десятки, як мені говорили, подібних книжок, писати так штучно, з дивними діями, емоціями, вчинками персонажів, з неправдоподібними діалогами. Вже й не знала, яке ж то виправдання знайти, бо міфологія, обряди, які описані в тексті, мене зацікавили. Але ж текст, герої, сюжет – виникало безліч питань.
Яке ж було полегшення, коли нарешті після сотої сторінки автор почав давати пояснення всім цим казусам і все стало на свої місця. Ось такий оригінальний спосіб кострубатого викладення історії і не менш кострубатого тексту автор вибрав, щоб показати певні обставини, що сталися з героями.
Далі вже була майстерна розповідь про село, його мешканців, про наших героїв Олексія і Федора, про події, які в тому селі і не лише в ньому траплялися в минулому, починаючи з 18 століття і до сьогодення. Крім людей, їх фантазій, страхів, є ще й міфічні створіння: Біла Панночка, Мавка, Одмінок, Перелесник та інші не менш цікаві персонажі. Але все ж головний акцент не на них, а на людях і їх вчинках. Міфічний антураж виявився дійсно антуражем, який допомагав показати саме людську натуру, людські гріхи, людське усвідомлення своїх вчинків і покарання за них. Тож містичний детектив можна читати як звичайний, бо не так і багато тої містики там виявилося). Але все ж достатньо, щоб надати подіям таємничості, налякати, зацікавити, розповісти про українську міфологію та ритуали, яка досі цілком успішно існують в наших головах, незалежно від місця проживання. Тому то і любимо ми читати такі книжки, щоб полоскотати свої страхи і нерви.
Анотація книжки цікава, історія, як і обіцяли, теж тримала в напрузі до кінця. Гарний трилер-детектив з місцевим міфологічним колоритом для осінніх вечорів (хоча в книжці все ж більше про купальські звичаї).
Анонім
кіносценарист Орест, після подорожі до Індії з коханою Анітою, стикається з низкою загадкових подій.
знайомство з культом богині Калі та витягнута карта Таро «Похмурий Жнець» стають початком низки кошмарів, де реальність і вигадка переплітаються.
розпочалася історія дуже цікаво, динамічно, заплутано, але в певний момент автор стільки всього намішав, що це здавалось лишнім.
мені було замало містики, забагато ШІ, хоча розумію, що в цьому і був весь задум.
сподобалась ця книга набагато менше за «Чорне весілля», від якого я була в захваті.🙈
Анонім
