Для мене ця авторка просто феноменальна, попри те, які складні теми вона порушує та які драматичні події описує, я все одно залишаюся байдужою до її історій. Так сталося і цього разу. Усе написано надто прямолінійно, поверхово - тут немає нічого, окрім злого режиму та несправедливості. Інших сюжетних ліній чи тем просто немає, через що виникає відчуття, ніби з мене намагаються вичавити сльози, зробити все надмірно драматичним. Саме тому для мене це працює навпаки - я абсолютно байдужа. Ну і окремо хочеться зазначити паралель, яку авторка провела між головною героїнею, що бореться за права та проти режиму, і Ахматовою

Читала кілька років тому, вирішила перечитати заново, бо постійно згадувала про цю книгу. Вона саме така прекрасна, якою я її пам’ятаю. По-перше, авторка просто гарно володіє словом, читати її - для мене однозначно задоволення. По-друге, мені подобається глибина опису почуттів персонажів та особливо реакцій на слова інших - те, що ми часто тримаємо глибоко в собі. По-третє, сама тема чіпляє за живе: скільки всього ми не знаємо про те, що відбувається з нашим найдорожчими людьми. Як на мене, книга дуже недооцінена, готова її рекомендувати кожному.

Друга підряд прочитана книга Селести Інґ. І не менш класна. Стиль авторки стає для мене впізнаваним, бо вона від початку пише, що сталося, а потім ніби натискає на перемотку й розказує, чому так відбулось, щось на кшталт: "Лідії немає серед живих. Але вони про це ще не знають" ("Несказане"). І це шокує, але водночас провокує бажання дізнатись, як так? чому? В "Усюди жевріють пожежі" початок: "... Ізабель, наймолодшій дитині Річардсонів, остаточно зірвало дах, і вона спалила будинок". У книзі порушено багато проблем: батьківство (бажане, вистраждане й випадкове, легковажне), дорослішання (закоханість, секс, невідповідність очікуванням батьків), расизм, фемінізм, багатство й бідність, дружба й лицемірство... І розподілу персонажів на хороших чи негідників нема. Вони не ідеальні, і цим так схожі на нас. Я їх зрозуміла, відчула, і кожного могла б обійняти...

Сумна, дуже сумна книга, але варта уваги, бо повчальна, її головний мотив як пересторога: ось, мовляв, погляньте на чужу сім'ю з боку, щоб у вашій подібного не траплялося. Ця історія про втрати: немислиму і непоправну. Раджу батькам, які здійснюють свої нездійснені мрії за рахунок дітей, які задирають планку вище голівки свого чада, а потім картають його, якщо раптом дитяті не вдасться скочити ще вище...

Мені дуже сподобалось книжка. Можна винести урок з неї.

Книжка, де мистецтво - вже те, як написаний текст. Чисте задоволення в кожному рядочку. Тут немає якогось неймовірного екшену, стиль написання дуже плавний та лагідний. Але вона чіпляє і тримає від початку до кінця. Останні сторінки не раз викликали в мене сльози.

глибокий психологічний роман, що досліджує складні сімейні відносини, расову ідентичність та тягар невисловлених очікувань. головна подія книги це загадкова смерть доньки Лідії, улюблениці батьків, які покладали на неї свої нездійснені мрії. через ретроспективний погляд авторка розкриває життя сім’ї, показуючи, як соціальний тиск, нерозуміння та замовчування справжніх почуттів можуть призвести до трагедії. сильно вразила тема нереалізованих мрій батьків, які вони несвідомо нав’язують дітям.? болісна історія, що залишає довгий післясмак і спонукає до роздумів про те, як важливо слухати одне одного, говорити про почуття та приймати людей такими, якими вони є. 8/10⭐️

Це історія про те, як межі між особистими переконаннями і соціальними очікуваннями розмиваються, залишаючи після себе лише попіл