Читала кілька років тому, вирішила перечитати заново, бо постійно згадувала про цю книгу. Вона саме така прекрасна, якою я її пам’ятаю. По-перше, авторка просто гарно володіє словом, читати її - для мене однозначно задоволення. По-друге, мені подобається глибина опису почуттів персонажів та особливо реакцій на слова інших - те, що ми часто тримаємо глибоко в собі. По-третє, сама тема чіпляє за живе: скільки всього ми не знаємо про те, що відбувається з нашим найдорожчими людьми. Як на мене, книга дуже недооцінена, готова її рекомендувати кожному.
Анонім
Друга підряд прочитана книга Селести Інґ. І не менш класна. Стиль авторки стає для мене впізнаваним, бо вона від початку пише, що сталося, а потім ніби натискає на перемотку й розказує, чому так відбулось, щось на кшталт: "Лідії немає серед живих. Але вони про це ще не знають" ("Несказане"). І це шокує, але водночас провокує бажання дізнатись, як так? чому?
В "Усюди жевріють пожежі" початок: "... Ізабель, наймолодшій дитині Річардсонів, остаточно зірвало дах, і вона спалила будинок".
У книзі порушено багато проблем: батьківство (бажане, вистраждане й випадкове, легковажне), дорослішання (закоханість, секс, невідповідність очікуванням батьків), расизм, фемінізм, багатство й бідність, дружба й лицемірство... І розподілу персонажів на хороших чи негідників нема. Вони не ідеальні, і цим так схожі на нас. Я їх зрозуміла, відчула, і кожного могла б обійняти...
Анонім
Сумна, дуже сумна книга, але варта уваги, бо повчальна, її головний мотив як пересторога: ось, мовляв, погляньте на чужу сім'ю з боку, щоб у вашій подібного не траплялося. Ця історія про втрати: немислиму і непоправну.
Раджу батькам, які здійснюють свої нездійснені мрії за рахунок дітей, які задирають планку вище голівки свого чада, а потім картають його, якщо раптом дитяті не вдасться скочити ще вище...
Анонім
Котолог
