Себастьєн Жапрізо

Цей роман належить до серії "Психологічний детектив" і чудово вписується в цю категорію. Сюжет закручений й заплутаний від початку й до кінця. Не розбереш, що правда, а що вигадка. Перший розділ починається як казка, але якась трохи… дивна: "Жили колись, дуже давно, троє дівчаток, першу звали Мі, другу - До, а третю Ля. [...] З-поміж трьох дівчаток Мі була найгарніша, До - найрозумніша, а Ля невдовзі померла." Далі ще щось про фею-хрещену й Попелюшку, але такі казкові аналогії й фантазії можуть мати сенс у дитинстві, а от в дорослому житті все виявляється значно прозаїчніше і далеко не казково, в чому ми матимемо нагоду згодом переконатися. Дві дівчини, Мі та До, є центральними персонажами твору. Точніше, головна героїня лише одна, але хто? Це достеменно не відомо навіть їй самій. У будинку, де знаходилися дівчата, спалахнула пожежа. Одна загинула, інша вижила, проте до невпізнання обгоріла й втратила пам'ять про свою ідентичність й останні 15 років життя. Хто ж вижив? Красуня Мішель Ізоля, котра вела безтурботне життя в Італії з багатою тіткою й має от-от отримати величезну спадщину? Чи, може, її подруга дитинства Домініка Лої - дочка прислуги родини Ізоля, котра тепер працює звичайним банківським службовцем. Тим не менше, та, що вижила, приходить до тями у лікарні. Безліч операцій й лікувальних процедур виснажують, але ще боліснішими є спроби повернути пам'ять. Усі навколо впевнені, що вижила саме Мішель, вона ж сама не може ні підтвердити це, ні спростувати, а відтак легко може стати тією, кого в ній хочуть бачити, і навіть жертвою хижаків, котрі прагнуть мати зиск з її спадку. Книга зосереджена на переживаннях, самокопаннях, проблемах самоідентифікації, психологічних травмах та токсичних стосунках. Часто викликає сумніви й подив мотивація як головних, так і другорядних персонажів. Так само багато питань до вчинків героїв та їхніх взаємостосунків. Жоден персонаж, по правді, не викликає симпатії і співчуття. Ні красуня Мі - розбещена, марнославна, схильна до насильства, легковажна й зіпсута. Ні До - розумна, кмітлива, але дуже претензійна й заздрісна. Ні жоден інший другорядний персонаж, окрім хіба колишнього кавалера Домініки, котрий, схоже, таки щиро її кохав. Сюжет заплутаний й до кінця тримає інтригу щодо того ким насправді є виживша дівчина та що все ж таки трапилося в ту злощасну ніч пожежі. Але післясмак залишився неоднозначний, бракувало емоційної прихильності до героїні і читалося трохи складнувато через стиль написання. А, можливо, просто детективи не зовсім мій жанр.

Анонім

Колись давно я читала інший детектив цього французького автора, який вважається класиком цього жанру. У тому романі сюжет був заплутаний, напружений і цікавий. Сподобалося. Тут теж більш, ніж заплутаний. Психологічний. А розв'язка - як у кращих традиціях - в останніх рядках) І так, читалося мені не легко, бо дуже багато розмов і думок, але небагато дій. Знаєте, такий тягучий трилер, який показує сум'яття та жорстокість, любов у всіх її епостасях та клінічних випадках, навіть одержимість. Важкий твір, хоч і про Францію 60-х. Якщо стисло - дівчина повернулася до тями і виявила, що стала жертвою нібито нещасного випадку. Обгоріла, після кількох операцій, вона не може не лише пригадати, хто вона, але й впізнати себе. Поступово, за допомогою розпитувань, вона складає картину подій, що призвели до трагедії. І це виявилося нестерпно. Так хто ж вона? Жертва, вбивця чи шахрайка? "У наступні дні я й далі виконувала те, що Жанна називала моїм "тренуванням". Я могла констатувати свій прогрес за реакціями мадам Іветти. Кілька разів на день вона повторювала: "Ох, ви не змінилися!"" Навіть не знаю, кому сподобається. Спробуйте, якщо таке любите -класичні психологічні виверти.

Анонім