Книга на важливу тему - про ПТСР і реінтеграцію ветеранів у суспільство після. Автор заходить здалеку. Спочатку розповідає про племінний устрій життя індіанців, який дозволяв створювати майже утопічні спільноти з погляду якості співіснування людей у громаді. Далі накидає на сучасне капіталістичне суспільство (на прикладі США), що тут всі потихеньку помирають від самотності. Потім підходить до того, що в екстрених ситуаціях (катастрофах, війнах) показують короткочасну єдність, яка нагадує племінний стрій, але потім все відкатується назад. І в результаті приводить нас до того, що для кращої роботи з постравматичним досвідом (як цивільних, так і військових) суспільство має ставати більш егалітарним. У книзі багато цікавих тез, з якими я погоджуюся, але через те, що з кожного рядка пашить дуже лівими ідеями, її важкувато сприймати за чисту монету.
Анонім
Така важлива книга в наш час. Знову нагадує, що війна залишає не тільки видимі рани, а також безліч психологічних травм, з якими бійці зіштовхуються наодинці. Задача суспільства — не лише підтримати військових, а й створити таке середовище, щоб вони почували себе в безпеці і знали, що вони не самі.
«Ви можете отримати легку травму — як, скажімо, у звичайній тиловій базі в Афганістані, й зазнати тривалого посттравматичного стресового розладу просто через відсутність соціальної підтримки вдома».
Чим скоріше ми зрозуміємо, що війна стосується кожного, тим легше буде надалі жити бійцям в цивільному житті.
«Що ближче широкий загал буде до реальних боїв, то краще розумітиме війну і менше труднощів буде в солдатів, коли вони повернуться додому».
Також книга пояснить чому ми сильніші, коли об'єднуємось і чому так багато теплих спогадів, попри біль і жорстокість війни.
Кожна сторінка наповнена сенсом і я рекомендую прочитати її усім!
Анонім
У день, коли війна забрала чергові жертви мирного населення в моєму місті, хочу залишити від
Про що? Про людей, історію їх виживання, пояснення, чому часто дні випробувань стають найщасливішими днями, про свободу та суспільство, переваги племені.
А тепер ab ovo (лат. - від яйця). Наполегливо раджу усім купити та прочитати саме "Плем'я". "Свобода"- теж ОК, але це більш філософська книга, а саме "Плем'я" має шанси допомогти усім нам, щоб зрозуміти деякі речі, пов'язані з війною.
"Флешбеки також слугують нагадуванням про небезпеку - один із дослідників визначив їх як "високоефективний механізм засвоєння навичок виживання з однієї події"".
І дужу хочу поділитися з вами думками та висновками, що виникли після читання. Навіть, якщо ви не читатимете книгу, подумайте про це:
- усі мешканці прикордоння мають шанс отримати ПТРС, бо він найчастіше виникає не у тих, хто на передовій, а у тих, хто в обозі;
- у жодному разі не можна поранених військових вважати жертвами;
- звільнені військові мають отримати гідну роботу;
- їх необхідно СЛУХАТИ, як би важко це не було;
- усе суспільство повинно бути залучено у війну, кожен повинен працювати на відновлення миру.
Попереджаю, що багато уваги автор приділяє інданцям, бо саме вони мають численний досвід ведення воєн та адаптації до мирного життя.
І так ам є чому повчитися.
Анонім
