Ух, це було офігенно. Та сама книжка, якою хочеться зачитуватись, але водночас не поспішати, бо вона справді добра. Формально цю історію можна читати окремо, але я щиро раджу звернути увагу всю трилогію ("Санаторій", "Ретрит") — воно того варте. Мені дуже подобається легкість, з якою пише Сара Пірс, і те, як філігранно вона вплітає в сюжет складні й тригерні теми. Є відчуття, що Елін на початку може не сподобатися: вона здається трохи зацикленою на собі, місцями легковажною. Саме тому попередні книги важливі — вони дають контекст і допомагають краще її зрозуміти. Це хороше нагадування про те, як важливо бути гнучкими й не поспішати з оцінками. Історія розповідається з двох перспектив — Елін і Кір. Події розділені двома роками, але з кожною сторінкою ці лінії все тісніше переплітаються, і ти дедалі глибше занурюєшся в обидві. Окремий плюс — другорядні персонажі: вони не виглядають фоном, кожен має вагу й додає історії цілісності. А брат Елін — мій особистий краш, навіть не знаю чому, просто дуже приємна енергетика від нього. Не роздумуйте — читайте. Сара Пірс особисто для мене зараз одна з найсильніших сучасних авторок трилерів. Вона не нудна, проста у стилі, але водночас змушує думати про складне, болюче й дуже буденне.
З квітня придбала цю книгу, і ось нарешті прочитала. Ізольований готель у швейцарських Альпах, хуртовина, що відрізає всіх від світу, атмосфера "Санаторію" густо насичена холодом і тривогою, наче саме повітря тут несе в собі минуле місця - колишнього туберкульозного шпиталю. Початок повільний, розтягнутий, місцями навіть втомлює. Елін - колишня детективка, яка приїздить зі своїм хлопцем на заручини брата Айзека, але натомість отримує особисту зустріч зі своїми страхами, травмами й убивцею. Мені подобалося, як вона бореться зі своєю тривогою, але водночас дратувала її вразливість. Їхні стосунки з Віллом радше викликали в мене роздратування й емоційну втому, ніж захоплювали. Було відчуття, що вони весь час ходять по колу - між образами, недомовками й холодом, який авторка, мабуть, навмисно залишила між ними. Вілл постійно здавався мені невпевненим у собі й у своїх почуттях. Його підтримка Елін була якась половинчаста, мов людина, що стоїть у дверях і ніяк не вирішить: зайти чи вийти. І, можливо, саме тому їхня динаміка наприкінці історії не викликає того тепла ... Сюжетна лінія побудована на двох рівнях: зовнішнє розслідування зникнення та внутрішня боротьба героїні з травмами, що не дають їй спокою. Психологічна складова прописана глибше, ніж детективна. Темп трилеру не завжди стабільний: перша половина рухається повільно, авторка довго створює атмосферу та вводить персонажів, і лише з другої половини сюжет починає нарощувати оберти. Усі розрізнені нитки, якими авторка майстерно плела інтригу, починають сходитися в єдину канву. Те, що здавалося випадковими деталями - виявляється продуманими фрагментами пазла, кожен персонаж викликає підозру, кожна репліка має друге дно, а тіні минулого раптом виходять на світло. Фінал не бездоганний: частково передбачуваний, але водночас не позбавлений напруги. Мені сподобалось.
“Санаторій” Сари Пірс — це той випадок, коли трилер справді тримає у напрузі до останніх сторінок. З кожною главою я будувала теорії, підозрювала майже всіх, і навіть коли здогадувалась, хто може бути замішаний, справжня розв’язка все одно вразила. Атмосфера напруги, холодний серпанок та постійне відчуття небезпеки — усе це працювало на повну. Не скажу, що було страшно, але тривога й цікавість супроводжували весь час. І саме ця невизначеність зробила читання таким захопливим. Тверда 10/10 — і точно варто читати, якщо шукаєте трилер із несподіваними поворотами та правильною атмосферою напруження.
? «Сюди їдуть відпочити. Але повернуться не всі…» ??? Продовження книги «Санаторій», яке тримає у напрузі до останньої сторінки ? Дещо згадуються минулі події, але це повноцінна цікава історія, з напруженим сюжетом ? ? Острів, який має свою історію… містичність, яка тісно переплелася з трагічними подіями минулого і сьогодення ? Вишуканість, яка межує з таємничістю ? Елін Ворнер знову потрапляє у круговерть подій ? LUMEN - комплекс відпочинку класу люкс, який знаходиться на таємничому острові… тут збираються для відпочинку, навіть не усвідомлюючи, що чекає далі… вибратися звідси зможуть не всі… ? ❓Хто ж має відношення до минулих трагічних подій цього острову і чи повʼязане минуле зі зловісним сьогоденням? Чи зможе Елін розібратися у всіх таємницях ? І що нас очікує далі? ? «У дивній незворушності цього острова є щось неприродне й зловісне» ? «Надія - дивовижна штука: навіть коли мозок переконує тебе в одному, серце готове вхопитися за будь-що, як за соломинку…» ? «Сімʼя - це все, що в тебе є. Але це не обовʼязково про кровний звʼязок. Спорідненість виявляється в найнесподіваніші моменти й у найрізноманітніші способи - це погляд, жест, рука, що опинилася поруч саме тоді, коли найбільше була потрібна» Захопливо, атмосферно і так само цікаво як і з «Санаторій» ? Мій ? рекомендасьйон ? Обовʼязково читатиму книги автора далі?
Книги, що викликають полярні оцінки у суспільстві – окремий вид любові для мене. Це той тип літератури, де краще відпустити очікування і без зайвих зусиль зануритися в цю історію. Я не знаю, чи сподобалась би мені ця книга, якби відгуки на неї були одностайні. Але це в будь-якому разі не той випадок. Мені було цікаво, місцями моторошно і неприємно, місцями спокійно і комфортно. Ця історія не стала для мене відкритою книгою, було багато сумнівів, підозр, з кожною сторінкою відкривались нові деталі, які збивали із запрограмованого шляху. Головна героїня втілила майже все, що зазвичай вкладають у складні жіночі образи: травматичний досвід, напружені сімейні відносини, переломний момент у кар’єрі, невизначеність у стосунках. Вона – нерішуча, невпевнена у собі, не дуже приваблива (судячи з описів), проте така харизматична і справжня, що з першої сторінки викликає довіру. Сама локація стала для мене територією тотального спротиву, ніби межею на стику абсолютно протилежних культур. Таємничість і зухвалість цього місця справді захоплюють. Його історична спадщина бентежить, але тягне за собою наче магнітом. Авторка пише дуже гарною літературною мовою (хоча може це риса перекладу), тому читати було приємно, доволі швидко і легко. А епілог став тим фінальним акордом, що буквально змушує й далі думати про цю історію.
Це друга книга про детектива Елін Ворнер, і вона справила на мене сильніше враження, ніж попередній роман «Санаторій». Цього разу дія розгортається на ізольованому острові з темною історією, де загадкова смерть жінки відкриває серію підозрілих подій. Хоча атмосфера напружена, сюжет захоплює, а персонаж Елін став більш глибоким і цікавим, книга все ж не переконала мене повністю.
Читається легко, але події розвиваються повільно і якось монотонно. Першу половину книги читала позіхаючи, а вже потім сюжет почав набирати обертів . Задум цікавий, реалізація - не дуже. Другу книгу планую читати, але чогось кращого не очікую.
Котолог