?? Чи можливо написати історію про геноцид так, щоб розповісти дітям і не налякати водночас? Виявляється - можливо і Рус Лаґеркранц із цим добре впоралася. Як їй це вдалося? Вона адаптувала історію своєї родини під героїв книги, тому вийшло дуже щиро і щемко. ?? У маленькому містечку в Трансильванії усього по два: дві річки, дві центральні вулиці, два кладовища і двоє друзів: Елі та Лулі. Вони разом ходять до школи, разом бігають і граються, святкують свята і хворіють разом. Прикро, але життя цих двох також поділилося. На до і після. Спочатку Лулі вимушена емігрувати до Америки, а потім замість очікуваних листів від подруги, в життя Елі вривається війна та Аушвіц. ?? На жаль, ми далеко не перше покоління, яке проживає страхіття війни. Це непроста книга і її варто читати разом з дітьми, щоб пояснити, поговорити і відповісти на запитання. Водночас, це добра книга, яка дарує надію і сили пережити те, що відбувається з нами просто зараз. Сама ж історія доповнена післямовою авторки та списком книг, які варто прочитати на тему голокосту. Багато з них уже були мені знайомі, і навіть читалися разом з дітьми, але знайшлися дві, про які я не чула.