Рошін О’Доннелл

📖 Прочитавши «Гніздо», я ще довго не могла відійти від історії Кіри. Це не просто роман – це болюча, оголена правда про життя жінки в аб’юзивних стосунках, де кожен день перетворюється на виживання. Кіра – мати двох дітей, вагітна третьою, і повністю залежна від чоловіка: фінансово, емоційно, фізично. Це замкнене коло, де страх і безсилля переплітаються, а вихід здається неможливим. Та авторка дуже чесно показує: навіть у найтемніші моменти жінка здатна знайти в собі сили боротися. Рішення Кіри втекти з дому разом із доньками – не просто акт відчаю, а відродження, спроба збудувати нове життя, хай і з безліччю ризиків. Особливо вразило, як детально і психологічно достовірно прописано емоційний стан головної героїні. Її страхи, відчуття безпорадності, сумніви й водночас прагнення захистити дітей – усе це настільки реалістичне, що іноді важко було читати без внутрішнього стискання. Ця книга – не з легких. Вона змушує задуматися про тих, хто поруч із нами, але, можливо, щодня переживає подібне пекло, залишаючись невидимим для світу. «Гніздо» – це голос жінки, яка наважилася на свободу, і водночас попередження, що аб’юз ніколи не варто терпіти. Рекомендую цю історію тим, хто готовий до емоційного читання, яке відкриває очі й залишає слід надовго.

Анонім

Як часто домівка — не те, що має захищати, а те, що душить? Рошін О’Доннелл малює цей моторошний парадокс — і робить це з такою гостротою, що неможливо відвести погляд. О’Доннелл пише з тонким і чутливим психологізмом. Її мова — не ригідна, не драматизована до крайнощів, але витончено реалістична: вона ловить той тремтячий межовий стан, коли ти і боїшся, і сподіваєшся одночасно, коли існуєш між двома вимірами — безпечним і небезпечним, звичним і жахливим. Емоційна пружність оповіді — роман дихає правдою, і читач відчуває, як важко робити кожен крок, але як важливо його робити. Гніздо — це книга, яка неспішно, але невідворотно змінює уявлення про те, що значить “дім”, що значить “бути в безпеці”, і як легковажним буває слово “любов”, коли його використовують як зброю. Це роман про те, що найважливіше вибрати себе, навіть коли весь світ нагадує, що ти мусиш вірити, ніби “все нормально”.

Анонім

«Гніздо»🪺 💙втеча від аб’юзера / маніпулятора 💙мати, що рятує дітей 💙посттравматичний страх і сумніви 💙пошук безпеки й нового життя 💙внутрішнє відновлення та сила любові 💙надія та ресурс навіть у темряві 💙життя в Ірландії Кіра мати двох дівчаток, яку роками тримає в «золотій клітці» її чоловік. Красивий будинок у Дубліні, стабільність, але за цим, на перший погляд, ідеальним життям ховається психологічний контроль, ізоляція та економічна залежність. Одного дня Кіра наважується втекти, забравши дітей. І тут починається історія не втечі, а виживання. Без житла, без грошей, без реальної підтримки, вона змушена жити у тимчасовому готелі й паралельно боротися за опіку над дітьми. Без прикрас висвітлюється питання житлової кризи в Ірландії: черги на соціальне житло, дискримінацію матерів-одиначок, відсутність приватності. Авторка показує реалістичний, психологічно напружений шлях Кіри від страху й сумнівів до боротьби за свободу й безпеку. Глибоко досліджує як страх, провина й постійний тиск можуть тримати людину у пастці навіть після втечі. Текст емоційно насичений, чіпляє за живе й змушує задуматися про те, як часто ми не бачимо справжніх драм за фасадом «усе добре». «— Не знаю чи достатньо погана ситуація, щоб звертатися за заборонним приписом? — Ви не мусите чекати, доки ситуація стане достатньо поганою, люба. Багато жінок померло від цього чекання.» Сильна й водночас болюча історія про жінку, яка намагається вирватися з токсичних стосунків і врятувати себе та своїх дітей.💔

Анонім