Хто в кого вкрав? ⠀ Дотичним до теми є останній конфлікт: в ЗМІ гучно прокотилась заява про те, що канал HBO взяв без дозволу із п'єси українського автора епізод/діалог у 4 серії. Сотні прихильників драматурга переконані — схожіть неймовірно. Інша частина людей запевняє, що першоджерелом є книга Алексієвич. Плагіат? Збіг думок? Як це назвати? ⠀ Ця книга не про піратство, а про те, що всі слова "вже були чиїмись". Людству складно створити нове, зараз воно лише постійно інтерпретує, покращує, переписує, модифікує те, що було до цього. Оригінальність — це лише вміння побачити старе під новим кутом, а думки можуть збігатися. Автор іронічно, дотепно та з прикладами розповідає про виникнення "права власності", походження творчості. При цьому від точно виокремлює свою позицію щодо піратства: використовувати результати чужої творчості заради комерційної вигоди — табу. Натомість для створення чогось нового — чому ні? Суперечливо, але цікаво. ⠀ От щодо збігу думок — маю власну історію. Містичним чином ще в шкільні часи у мене могли збігатися думки з @julia_semenchuk, настільки, що ми писали надзвичайно схожі твори, а вчителі запевняли нас, що ми списуємо. Хоча підстав для списування у нас точно не могло бути. Ми мали схожі думки, ідеї та висвітлювали їх дуже подібно. ⠀ Хочеться, звісно, вірити більше в теорію Елізабет Ґілберт (яка, до речі, не є зовсім її): ідеї витають навколо нас, як бульки, і очікують, поки ми звернемо на них увагу. Бо Роберт Шор переконує, що всі ідеї вже втілено, а все нове — успішно забуте та інтерпретоване старе. Є щось прикре в таких думках, бо ідея оригінальності та важливості індивідуальної творчості, така класична, — все ж важлива. Бо якось то сумно, якщо ми і справді весь час одне одного лише копіюємо, вдосконалюючи. Книга однозначно наштовхує на різні думки, а ще добряче підіймає натрій: стиль у автора неперевершений! Читається легко, швидко і змушує час від часу зупинятись, щоб переосмислити прочитане.