Це той тип книжок, в яких я чітко знаю, що саме знайду і знаходжу саме те, що шукала. А читаю я їх для того, аби побачити як саме мені покажуть те, що я в них бачу. Суб’єктивний автофікшн про життя в Штатах. Доволі детальний опис бізнесу і це було іноді трохи нудно, а іноді трохи смішно, бо розповідь в стілі “я виконував роботи для 200 магазинів. Спочатку для одного магазина, потім для другого, потім третій з’явився, потім мене рекомендували і я взяв четвертий і п’ятий, далі я мав намір розширюватись і поніс пропозицію в шостий”. Ну і так далі в тому стилі. Хоча, звісно, цю детальну розповідь Петро меремежовую фактами “внутрянки” американського суспільства і системи. Найсумніше те, що книжка правдива. Я, звісно, не знаю, де правда, де фікшн, де домисли, але з того, що знаю по багатьох джерелах про країну мрій — тут написана саме правда, яку багато хто не хоче знати, бачити чи “так ну! там все законно, такого не буває!” ще й як буває дуже все і різне. Аудиторія у книжки не буде такою, щоб зробити з неї бестселер. Вона на це і не розрахована. Я б її рекомендувала тим, хто хоче їхати в еміграцію в Північну Америку. Бо тверезість поглядів тут була б найдоречнішою. Мені було цікаво. Рекомендувати не буду, бо нішева історія. Я цікаво провела час, хоч і була б рада, якби епопею з магазинами скоротили мінімум вдвічі.