Петра Морсбах

На перший погляд, читати цю книгу - як дивитися радянський серіал. Ось Люся, вона мріє про велике кохання і щасливу родину. Кілька разів виходить заміж, має кількох залицяльників - Люсю завжди помічали чоловіки. Але щасливого життя не вийшло.

Любовні пригоди головної героїні накладаються на соціальне тло, впізнаване навіть для тих, хто про Радянський Союз знає лише власне з книг/кіно і розповідей родичів. І поблажливості від авторки тут не жди.

У Петри Морсбах нема ностальгії за "справжнім" морозивом і хлібом за 20 копійок. Тому вона безжально викриває репресії і корупцію. Скажені черги за продуктами, дефіцит одягу, хабарі і доноси. Органи "правосуддя", які творять, що їм заманеться. За кожен найдрібніший документ - сунь двадцятку. І так без краю.

Скалічені системою люди зрідка могли будувати здорові стосунки. І як би не старалася Люся, їй довелося відчути на собі все: і каральну радянську психіатрію, і приниження при відвідуванні таборів.

Намагаючись прогодувати і виховати дітей, Люся готова боротися. І попри всі її вчинки, ти її розумієш - вона продукт тієї епохи. Хамство найменшого чиновника, сімейне насильство, дрібні крадіжки замість чесної праці, заробляння "дисидентством". І прагнення щастя - попри все.

"Краще б навчилися господарювати на своїй землі, ніж постійно будувати таборі".

"Країна, у якій карають за співчуття - проклята".