Павло Михед

Щиро вважаю, що всім українцям потрібно прочитати цю книгу!
Ми всі травмовані нудними і занадто ідеалізованими хрестоматійними біографіями про українських класиків в підручниках з української літератури. Там Тютюнник чи Підмогильний такі нецікаві, що аж нудить.
А ця книжка показує 10 українських письменників і письменниць ЛЮДЬМИ! В яких сім'ях вони росли, де навчались чи працювали, з ким дружили чи спали, в що вірили і чим надихались.
Саме з цієї книги я дізналась, хто першим в Україні писав фанфіки, хто має такі стилістичні прийоми, як у Стівена Кінга, та хто вперше в українському творі відкрито описав секс.
Також тут дуже гарний стилістичний прийом діалогу двох авторів - батька і сина. Це як розмова родичів на кухні, дуже душевно.
Особливо хочу подякувати Олександру Михеду за останній розділ, написаний після повномасштабного вторгнення - багато що пояснює і проймає до мурах. В мене були сльози, а це дуже багато про що говорить, бо я абсолютно беземоційна під час читання...

Колись на одному з телеканалів була програма типу "Нові імена", і от мені подача деяких розділів книги дуже схожі на неї. Спочатку розповідається про діяльність героя чи героїні , скільки прожили років, а потім вже хто це був))Розповідь з середини чи кінця. Це цікавий прийом в нонфікшн і це цікаво читати.
Дуже вартісна робота. Окремі моменти з біографій наших літераторів стали для мене відкриттям. Чогось здається, що якби подавали таку інформацію в підручники з української літератури, то дітям, особливо підліткам, було б значно цікавіше читати.
Мене "розбило" подвійне життя Коцюбинського. Це йде в розріз з моїми особистими цінностями. Тепер це з розряду: "як це розбачити?" Я мало оповідань письменника читати, бо якраз його славетна імпресіоністична майстерність трохи відлякує: його тексти подекуди відверто страшні і жорстокі. Все на контрастах, жахливих контрастах.
Загалом кожну , згадану в книзі, літературну постать я ніби побачила геть з іншого боку. Неймовірне відчуття відкривати для себе щоразу щось нове про відомі речі, події чи людей.
Читаючи цю книгу, я кілька разів плакала: було інколи дуже щемко. Це той випадок,коли книжка тобі "болить". І могло б здаватись дивним, бо це нонфікшн, типу як так може бути..)А діалог двох авторів - батька і сина - це щось особливе, це діалог поколінь, це глибокі розмови і родинний зв'язок.
Післямова💔

На жаль, в школах, де нам мають прищепити любов до власних класиків, часто чинять навпаки.
Тому на допомогу приходить самоосвіта, яка завжди йде пліч-о-пліч з якісними книгами.
“Живі” - яскравий приклад неймовірно цікавої та інформативної книги про наших авторів. О. Та П.Михед написали чудову роботу, читаючи яку відчуваєш захват. Кожна історія про письменника чи письменницю концентрована доза інформації. Автори книги побудували зрозумілу історію для об’єднання різних віх літератури.
Подібну книгу варто мати на своїх полицях, для періодичного читання, нагадування. Я впевнена, що після прочитання кожного розділу книги можна робити паузи, читати твори письменників про яких було написано, і далі повертатись до наступного розділу.