Чехія, як і Україна, на жаль, не з чуток знає, що таке тоталітарний режим. Павел Чех у своєму коміксі без слів до болю правдоподібно зобразив ту реальність, яку хочеться безслідно стерти з історії світу, а тим паче ніколи не допустити знову. Комікс розповідає про життя у вигаданій країні А, яка напрочуд влучно й достовірно відтворює реалії будь-якої окупованої радянської республіки. Головний герой проживає у вбогій манюсінькій квартирці, більш схожій на комірчину. Усенький день працює на заводі, а ввечері перед сном віддається мріям: мати б крила, зринути у височінь, облишивши усе теперішнє далеко позаду… Хліб по таланах і черги в магазини з напів порожніми прилавками, хвалебна пропаганда й овації режиму і вождю, обвішаному медалями, в пресі, школі й на робочих зборах, організовані паради та мітинги, контрольно-пропускні пункти й репресії… Усі строго контрольовані й мають чітко визначене місце "гвинтика" системи. Практикується тотальне стеження, доноси, покарання за найменшу необачність засумніватись в істинності ідеології й праведності режиму. Усе це в оточеній високим нездоланним муром "величній" країні А, яку так і хочеться назвати геть по-іншому… Спробуй в наскрізь ідеологізованому, прогнилому, жорсткому, чорно-білому, тоталітарному суспільстві, де з усіх закутків - газет, плакатів, агіток, банерів, гучномовців тощо - невпинно кричать "А!", хоча б пошепки промовисти "б", чи хоча б наважитись подумати про це. Наслідки не забаряться і вони точно не будуть хорошими. Але якщо вже ризикнув й обпікся, вихід лиш один - забиратися чимдуж геть! Якщо пощастить… Геть від диктатури і свавілля, геть від чорно-білого викривленого світу, геть від неволі. Вперед до свободи, що сяє всіма барвами життя, до нового світу, де і сонце ясніше, і зорі сяють яскравіше, де люди вільні і щасливі… А як бути зацькованим й пригніченим, тим, хто залишається за високими нездоланними мурами країни А? Павел Чех залишає їм крихту надії, але чи скористаються вони наданим шансом, залежить уже від них самих. Комікс абсолютно безслівний, але малюнок надзвичайно точно й влучно доносить сенси та розповідає історію, знайому з власного досвіду, на жаль, багатьом. Слова тут зайві, це просте нагадування про пережите. А для нових поколінь, що самі не застали тих часів, це наочна демонстрація уроків минулого, повторення котрих у жодному разі не можна допустити.