Нові відгуки

Книга ще не встигла охолонути від теплоти моїх рук, як думки рояться і складаються у відгук. Знаю, що багато хто порівнює «Страх мудреця» із «Імʼям вітру» – я принципово не буду цього робити, бо для мене ці книги, хоч і є логічним хронологічним продовженням одна одної, стали кардинально різними. Друга частина викликала інші емоції, змусила інакше подивитися на героїв, їх життєві обставини та загальну атмосферу цього всесвіту. Ця історія стала для мене більш дорослою, виваженою та прямолінійною. Вона відверта та емоційна, саме тому реакцію на інші ситуації та інших героїв не можна порівнювати. Вона казкова й чарівна, завдяки цьому хочеться посміхатися світові більш щиро й широко. Вона точно не легка і не проста, але, незважаючи на це, я дуже раджу пізнати її кожному. У цій книзі було багато гумору, проте, як мені здалося, це був зміщений акцент з глибоко філософських тем. «Страх мудреця» показав читачам той справжній СТРАХ і ту справжню БЕЗСТРАШНІСТЬ. Навчив розуміти один одного без слів, бачити те, що ховається за зовнішнім світом… Тут дійсно було багато жорстокості, проте так само багато було й шарму, що огортав теплом із кожною новою сторінкою, одночасно з яким зростала й напруга. «У тебе камінь у серці, і бувають дні, коли він такий важкий, що з цим нічого не вдієш». Наш герой подорослішав, і я ніби також подорослішала разом із ним. Квоут розкривається з нових сторін, відкриває себе з різних ракурсів. І це проявляється у кожному його вчинку, на кожному кроці. Чиста безпосередність у діях, часом відчай і переживання, часом сила і мужність, доти ще не пізнавані. Стосунки між героями – наскрізна нитка твору, що місцями забирає на себе всю увагу, а іншим разом залишається непоміченою. «Ми казали таке, чого за інших обставин нізащо не сказали б…» – хоча і СІМ СЛІВ цього разу зустрічалися дещо частіше. Вони прості й такі складні одночасно. Із ними виникає доволі знайоме відчуття – коли хочеш бути до кінця щирим, так голосно і відкрито заявляєш про це, але у цій непохитності намагаєшся зберігати свою істинну відвертість. І зрозуміло чому, бо «Коли щось любиш, треба пересвідчитись у тому, що це взаємно, бо інакше ти у своїй гонитві за цим спричинишся до нескінченних бід». Саме тому свою справжність Квоут ховає за всіма замками світу. Бо його найбільша сила стала для нього найбільшою слабкістю… Деякі слова Патріка Ротфусса стають отрутою і панацеєю одночасно, зокрема: «Нерозважлива любов багато в чому найщиріша. Всякий може любити щось тому що. Це просто, як покласти гріш у кишеню. Зате любити щось усупереч… Знати ганджі й так само любити їх… Це – рідкість, чистота ідеал». Так глибоко і чуттєво, що торкається серця і влучає стрілами в душу. Цього разу навіть тиша стала особливою… «Буває така тиша, яку не відігнати навіть словами». Це був фінал, від якого на мить втрачаєш свідомість. На останніх сторінках дихання стає нерівним, а пульс свідчить про те, що емоційний фон перебуває у досить хиткому стані. І вийти з нього дуже складно, складно переключити думки і терміново позбутися спʼяніння від цієї книги. Цей світ настільки мені полюбився, настільки він був прекрасний, що тепер порожнеча в душі відчувається ще більш гірко. Знайомство із Квоутом точно залишило відбиток на моєму серці. А тепер… тепер я просто чекатиму наступної зустрічі з ним 💔

Чим краща книга, тим складніше знайти правильні слова. А цю книгу – просто неможливо описати словами, бо від неї сироти виступають шкірою. Це так геніально, так прекрасно і невимушено. Це як чисте повітря, що вдихаєш і не можеш надихатися. «Мудрість виключає сміливість» – але лише завдяки сміливості ти набуваєш мудрості, що і доводить нам головний герой. Якщо ви шукаєте історію, що здатна поглинути вас на 101% – це саме те, що треба. «Імʼя вітру» зачіпає струни душі (наскільки б банальною не була ця фраза, вона чітко визначає мій стан як під час читання, так і після). Тут про чисті наміри, про кохання і дружбу, про ворожнечу і справжню лють, про знання і розуміння, про силу і натхнення, про мудрість і повагу один до одного. Автору вдалося неймовірне, адже настільки «справжньої» фантастики я ще не зустрічала. І слово «фантастично» – для мене особисто – набуває нового значення. Цей роман про міфічний світ, про магію, про життя і пригоди, але читається він як лист від друга, що ділиться своїми враженнями від обставин років свого життя. І написано це настільки РЕАЛЬНО, що ти віриш буквально в УСЕ. «Ми всі перетворюємося на тих, ким прикидаємося». Мені стискало серце на останніх сторінках від страху – що це не назавжди, що ось-ось все закінчиться. І якби я не знала, що є продовження – моєму горю не було б меж. Особисто мені було дуже – глибоко, сенсово і значимо. Якщо вірите моєму слову – не проходьте повз. Читайте, проживайте цю історію, аналізуйте, співчувайте, розумійте – хай ця книга вбирає ваші думки повністю. Просто дозвольте і не заперечуйте. І буде вам щастя.

Цього разу Квоут пройшов через безліч пригод: він зазнав нових випробувань, розпочав навчання в Елодіна, нарешті отримав доступ до Архівів, викрав каблучку, витримав напад, посварився з дівчиною, вирішив взяти академічну перерву, помандрував, служив у меєра, шукав злочинців, зустрівся з одним із чандріян, провів час із Фелуріян, опановував бойове мистецтво, а потім повернувся до університету, де всі вважали його загиблим. І, звичайно, за цей час він створив про себе багато легенд, які розходяться куди далі за його реальні вчинки. Втім, деякі моменти мені здалися надмірно розтягнутими, зокрема його численні походеньки. Деякі епізоди були не надто захопливими, і я б, можливо, скоротила їх. Проте фінал справді здивував: що ж насправді замислив Баст? Він мій улюблений персонаж, тому не хочеться, щоб його плани привели до чогось поганого. Але до третьої частини ще далеко, і нам ще доведеться довго чекати розв’язки. Та я вже з нетерпінням хочу дізнатися, як Квоут і Баст зустрілися. Буду чекати продовження!

Читаю цю історію вже вчетверте. І кожного разу як вперше. Це не проста історія. Вона довга та деталізована. Вона розповідається від одного лиця, якщо не вважати декілька розділів інтерлюдії. Тут Коут розповідає про своє життя, коли він був Квоутом. Про смерть, страждання, жебрацтво, знущання, дружбу, перше кохання, навчання та вітер. Мені так цікаво, куди заведе його ціль, кого він зустріне на шляху своєї подорожі. І як він отримає свої багаточисельні прізвиська. Рекомендую тим, хто любить довгі історії із описами, без великого екшену та драматизму. І навіть коли стає нудно все одно читаєш далі, бо цікаво чим це закінчиться.

📚 Патрік Ротфусс "Хроніка вбивці короля": трилогія у двох частинах. 📙 Книга 1. "Ім'я вітру" У Квоута є історія, яку він хоче розповісти, і на це йому знадобиться три дні. Цей товстунець — це День 1, а гігантський фоліант на фото поруч — День 2. Перший том довгий і щільний, він поєднує історії з навчання, старомодні хроніки біля вогнища, історії про героїв та антигероїв у стадії становлення, магію, легенди предків, міфічних істот, таємниці. Академія магії, родина, таємничий професор, чари, гумор, кохання, важке життя, прекрасна дружба, пригоди, невдачі, драми. Все то є! ✅Цілком прийнятний фентезійний роман. Наприклад, світобудова не надто оригінальна, але, за стандартами інших книг у жанрі великого фентезі, вона принаймні виглядає достатньо міцною та переконливою. Лор цікавий, мені дуже подобається опис магії. Присутня дуже мала кількість розділів, дія яких розгортається в «сьогоденні», переважна більшість книги — це історія дорослішання від першої особи, яка складається з кількох частин Олівера Твіста та кількох частин із Гаррі Поттера. Це було досить цікаво, але не захоплююче. Сюжет тягнувся, але не був нудним. ❌Ця книга має кілька недоліків, як-от те, що їх немає у головного героя. І я не думаю, що сюжет справді виправдовує аж 800 сторінок. Ротфусс міг би розповісти суть тієї самої історії вдвічі коротше. Якби мені довелося згадати лише три елементи цієї історії, я б назвала проблеми з грошима, переслідування Емброуза в Арканумі та прекрасну неприступну Денну. Ґрунт для справді крутої історії дуже хороший. Проблема в тому, що він зовсім не використовується. Я хотіла б дізнатися більше про Університет і саму симпатію, про цих павуків-вбивць, згаданих на самому початку, про жахливого дракуса, про сатира Баста чи навіть історію таємничої Арі. Але ні, це все про Квоута, його проблеми з грошима, кохання до Денни. Тема чандріан - поверхова. Натомість у нас є мільйони описів волосся Денни та вологості сліз завсідників шинків над якоюсь піснею. Мені важко оцінити цю книгу. Це фентезі для дорослих читачів, але, на жаль, я з цим не зовсім згідна. Багато моментів книга здавалася мені наївною, можливо тому, що наприкінці Квоуту було лише 15. Проте концепція цікава, має хороші перспективи, тому після прочитання першої частини я думаю, що другій частині варто дати шанс.

Книга залишила у мене змішані враження. Це не шедевр, але й не книга з критичними недоліками. Вона або не для мене, або просто не досягла всіх своїх цілей. Персонаж Квоуту викликає суперечливі почуття. Його геніальність і наївність часто суперечать одна одній, що робить його менш правдоподібним. Його рішення та вчинки часом не відповідають тому життєвому досвіду, який він нібито отримав. Другорядні персонажі, такі як Віл і Сім, не мають чітких відмінностей у характері, а Денна, на мій погляд, отримала надто велику роль у сюжеті, хоча її присутність не додала розвитку головному герою.

як же сильно ця книга нагадувала мені «учня убивці». з перших сторінок слог захопив, сюжет почав водити вуличками різних міст, куточків світу і університетських коридорів. різні персонажі, кілька років життя і дві сюжетні лінії - в теперішньому і в минулому. але все починається з хроніста, який відправився на пошуки живої легенди. в маленьку таверну десь в невідомому містечку завітав знаменитий хроніст — той хто записує історію. і прийшов він туди щоб знайти його — королевбивцю, володаря імен, живу легенду і головного героя. все заради того, щоб записати його історію. квоут вже давно полишив минуле у минулому і тепер живе спокійне життя, але з приходом хроніста доводиться все згадувати, і так ми починаємо дізнаватись про всі події, які привели до того, що ім‘я квоута відоме кожному жителю світу. розповідь починається від самого дитинства, коли квоут подорожував разом з батьками по світу і виступав у трупі акторів, і закінчується на найцікавішому, що дуже в стилі головного героя. і цей кінець змушує з нетерпінням чекати продовження (ксд я дуже чекаю правда). світ буквально розгортається перед очима і виходить така собі подорож пліч-о-пліч з персонажами, дуже атмосферно читати про університет в якому він навчався і дуже цікаво було виринати зі спогадів у теперішнє, в якому конфлікт минулого повертався (?) і загострювався. у цієї книги є гарна динаміка, прописані персонажі (не тільки головний герой, а й ті хто його оточує), інтрига і кілька стародавніх таємниць. дуже раджу цю книгу до проситання, особливо восени — захопливо, атмосферно, фантастично. а ще там є дракон!!

Читав книгу давно, багато чого призабув. Але мені запам'яталася мова оповіді - легка, барвиста, багата. Читати - одне задоволення. Книга-сповідь легендарного Квоута - як усе дійшло до того, що великий воїн і маг став ізгоєм і, взявши собі нове ім'я, влаштувався звичайним господарем корчми в невеликому селищі. Нам належить дізнатися історію його життя. Історію сумну, але захопливу. Історію, що обростає легендами і вигадками. Щоб там не говорили, а книжка гарна. Мало комусь динаміки? Сюжет затягнутий? Так-то й книжка не така, не такою її автор задумував. Її треба смакувати, насолоджуватися самим процесом читання (на думку спадають книжки «Хронік Буресвітла» Сандерсона, які треба читати так само), а не летіти до розв'язки, гортаючи сторінки й пропускаючи абзаци та цілі розділи. Рекомендую!