? "ВІТАЄМО В ДУЛІНГУ, ГАРНОМУ МІСТІ ДЛЯ СІМЕЙНОГО ЖИТТЯ" ? "То нічого, що я трохи втомився, я висплюся, коли помру" — Воррен Зівон, рок музикант, близький друг Стівена Кінга. ? "Сон — це як смерть" ?️ "СПЛЯЧІ КРАСУНІ" ? Стівен Кінг ? Овен Кінг ? Видавництво"КСД" ? Перекладач: Олександр Красюк До недавнього часу ця книга була, певно, єдиною книгою, яку я не прочитав з доробку Кінга, перекладеного українською мовою. Нині це вже не актуально, адже нещодавно на полицях з'явилася нова перекладена збірка і це тішить, насправді, адже це щось нове, чого я ще не читав (ну майже). Довгий час я пасивно шукав "красунь" для своєї бібліотеки і, все ж таки, знайшов в одному з магазинів. Випадково. Нову та, що важливо, за помірною ціною. Особливо, якщо дивитися на сьогоднішні цінники. Однак цей тлустий виданок однаково залишався нечитаним, насичуючись аурою моєї полиці, до того ж (ще перед придбанням паперової книги) я придбав собі електронну, яка також свідомо залишалася поза увагою, час від часу нагадуючи про своє існування. Це мені муляло. Тим паче, що осінь — це пора Кінга, Лавкрафта і чогось в такому дусі, якщо брати зарубіжних авторів, бо минулоріч для мене символом осені став перший том "Жовтого князя" Василя Барки. Куди там пану Кінгу братися.. Я міркував — взятися за перечитування чогось, що вже читав, чи закрити гештальт? Я обрав варіант з гештальтом. Якщо ви не читали книгу, але плануєте це робити, то читайте цей допис по діагоналі або взагалі утримайтесь, адже далі можуть бути непрямі спойлери. ? "Втрати тебе змінюють. Часом це погано. Іноді це добре" Та я ж забув наголосити основне — це праця не одного Кінга, а цілих двох. Батько та син. Не знаю, кому прийшла в голову ідея саме такого сюжету, однак задумка цікава — одного дня з нізвідки раптово починається нашестя сонної хвороби, яка зачіпає лише людей жіночої статі. Так само нізвідки з'являється таємнича, причинна, несьогосвітня красуня Євка Блек, що розгулює голяка та влаштовує ґвалт на все містечко, голіруч вбиваючи виробників метамфетаміну та підриваючи їхню апаратуру, створюючи безліч проблем та, що іронічно, трохи пробуджує сонне місто. Вона може розмовляти з тваринами, зцілювати болячки, читати думки, керувати щурами, моментально гоїти свої та чиїсь рани... Це вельми цікаво, та реалізація мене не дуже втішила, на жаль. Перша третина книги поглинула мою увагу і я читав з цікавістю, як то буває з якісним чтивом, та потім ейфорія пішла на спад. Не знаю, чи то на тлі попередніх прочитаних слабеньких книг та повернення в світ Кінга на мене так подіяло, що я зрадів і накинувся на здобич, чи то й справді історія потім перестала читатися галопом й почала стишувати хід, а наприкінці і зовсім поволі потрюхикала. Відчувалося, ніби з книги повисмикували частинки сюжету, залишивши поза увагою незавершені арки та певні події, про які спочатку заявили, дали їм руху, а потім успішно забули. І для чого воно було? А, та просто. Книга сама по собі є немаленькою (майже 900 сторінок), а рання версія, до вичитки, то й взагалі була ще об'ємнішою. Я б її скоротив трохи, якщо чесно. З приводу відчуттів та бачення, що ось писав Стівен Едвінович, а ось це писав Овен Стівенович, то такого відчуття у мене не було, читалося без якихось конкретних контрастів та вибоїн на текстовому полотні. Можливо, десь на кінчиках нервових закінчень мого куприка, я десь щось і відчував, однак не аж настільки, щоб відрізнити, хто де писав. Існує теорія, що Стівен Кінг і взагалі втулився на обкладинку задля розкрутки книги, а писав все Овен. Та я не вірю в цю підлість, бо то бздура. ? "Інтернет — це такий яскраво освітлений дім, що стоїть над темним підвалом з брудною долівкою. Вигадки розростаються в тому погребі, як гриби. Деякі — смачні, більшість — отруйні" Події в романі відбуваються в містечку Дулінг, Аппалачі. Штат Мен — рідний для Кінгів. І саме це містечко (як несподівано) стає епіцентром, довкола якого і обертається вся ця історія з Авророю. Ні, там не почали повсюдно відкривати жовтенькі магазини з однойменною назвою мережі, просто саме там з'являється нізвідки незрозуміла й загадкова Євка Блек. Це така предтеча всього міні-апокаліпсису, який стався після того, як всі жінки по всьому світу засинаючи, ніби впадали в летаргію, при цьому їхні обличчя, а згодом і тіла вкривалися якоюсь незрозумілою липкою павутиною, утворюючи кокон, який у воді не тоне, однак горить, немов стара кульбаба, облита бензином. А якщо їх потривожити і здерти з обличчя ту сірчану гидь, то вважайте, що вам торба. Біжіть! Тікайте! Але не допоможе, бо розбуджена жінка вас знищить, розквасить вашу голову об бетонну долівку, вирве руки й ноги, відірве піструна, а потім ще й покусає за горло. А поки ваші паруючі залишки судомно смикатимуться, жінка спокійно вляжеться далі спати. Нема чого ото тривожити тих, хто спить і снить собі Едем. Винятком є немовлята чоловічої статі, яких сплячі жінки не вбивають, а просто відносять в безпечне місце і засинають знову. Дівчаток-немовлят це не стосується, бо вони також сплять у своїх лялечках-коконах і не тривожать нікого. ? "Мертві не приймають вибачень. Ні разу цього не було в історії світу" Дехто з жінок, найбільш витривалі, всіма способами намагаються не заснути, адже ніхто не знає, що по той бік сну і чи не смертельний це сон. Для того, щоб не заснути, жінки вдаються до радикальних способів — різних наркотичних речовин, наприклад. Мені от цікаво, а що сталося з трангендерами? Вони вкрились павутиною, запавши в летаргію, чи вони могли спокійно засинати й прокидатися, як чоловіки? Чи може вони наполовину заснули? Цей момент письменники чомусь залишили поза увагою. А було б цікаво. ? "Диявол непередбачуваний. Він же колись був янголом" Цей роман часто називають феміністичним, через зображення переважної частини чоловічого населення якимись печерними орангутангами, які тільки й зобижають нещасних жінок та глумляться над усім жіночим родом і гилять одне одного патиками. Так, безумовно, тут присутнє насилля над жінками. Однак не варто забувати й про те, що, окрім дискримінації, жінки тут посідають керуючі посади, як от шериф округу, чи директорка тюрми. Я б не сказав, що це якісь ображені долею люди, яких ще спробуй образити. Та багато з цих жінок дадуть фору чоловікам! А жіноча тюрма? Та тут засилля людей жіночої статі, котрі скоїли важкі злочини. Хтось вбив власного чоловіка-агресора, загнавши викрутку в пах, під час наркотичного приходу, хтось взагалі викинув новонароджене немовля в смітник, та на чиїх тендітних плечах висить убивство ще чотирьох дорослих людей. Є персонажки з лайливими татуюваннями на накачаних руках та чемпіонки з армреслінгу, що дадуть фору будь-якому вискочці без піхви. Не все так просто. Є тут й достатньо чоловіків-тюхтіїв. ? "Сплячу Красуню було врятовано поцілунком, можливо, Морі вдасться врятувати свою дівчинку заточкою" В даному романі особисто я побачив посил, що чоловіки та жінки не зможуть довго існувати окремо, адже це призведе до вимирання та розрухи. Візьмем до прикладу той іншосвіт, паралельний розвалений, побитий шашелем часу Дулінг. Наше Місце, як його назвали жінки, котрі поснули. Так, якщо ти це читаєш, то знай, що жінки, які заснули, втрапили в паралельний вимір, де час пливе, немов на тій планеті поблизу чорної діри у фільмі "Інтерстеллар", тобто набагато швидше, ніж у світі, який вони покинули. Їм там чудово живеться, вільно дихається і взагалі — нащо те попереднє життя? І це шанс для них створити свій світ, де немає жорсткого поводження з боку мугиряк-чоловіків, де панує матріархат, безпека та рівність, де вони можуть спокійно вештатись у пізню пору і ніхто їм не заподіє шкоди. Однак там немає технологій, це світ, що чимось нагадує вимір з роману "Ланґольєри", де все своє віджило, завмерло і лише чекає на зникнення. Та є шанс, що жінки зможуть зробити з тієї трухнявої подобизни реального світу щось хороше. Це середньовіччя з артефактами нашого часу. Залишки бензину давно втратили властивості, перехняблені будівлі скриплять старезними дошками, електрики немає, консерви небезпечні, адже існує ризик зараження ботулізмом, якщо почати ними харчуватися, тому доводиться шукати способи прохарчуватися. Ну і так далі. А головне, що тут немає чоловіків! Дехто починає сумувати за домом, за рідними. За близькістю. Дехто навпаки тішиться з того, що вдалося відокремитися та звільнитися від ланцюгів попереднього життя. Якщо для світу, у якому вони зараз сплять в своїх липких коконах (немов аватари у фільмі Кемерона), світу, у якому нині залишилися в більшості лише чоловіче населення, минуло лишень кілька днів, то в іншосвіті, жіночому Едемі, минув майже рік. Частка жінок заснула й втрапила в іншосвіт вагітними, тому вони мають можливість виховувати новонароджених малят, притримуючись своїх жіночих законів, де хлопчики не будуть злими і не знущатимуться над дівчатками, ну щось в такому стилі. Однак і в цій утопії не все так добре, адже немає сенсу — чоловік ти чи жінка. В першу чергу ти людина і це вже привід задуматись, адже жорстокість не залежить від статі. Люди жорстокі самі по собі. Багато з жінок в іншосвіті час від часу раптово зникають, залишаючи по собі лише хмарку з пурхаючих нетлів. Це означає, що їх убили в реальному світі. Хтось з чоловіків. ? "...бо дім це там, куди ти йдеш, коли тебе скривджено й побито" За ті кілька днів, що минули в реальному світі, віднедавна в світі чоловіків, трапляється дуже багато подій — панує хаос, всі немов подуріли, анархія та розруха. В інтернеті розганяються іпсошки, мовляв ця Аврора передається, мов вірус і сплячих жінок варто спалювати хоча б через те, що вони дичавіють та убивають внаслідок насильницького пробудження. З'являються бродячі зграї паліїв, адекватні чоловіки намагаються захистити своїх доньок, матерів та жінок, дехто з необачно розбуджених жінок вбиває власну рідню, дехто, заслинившись, проповідує про гнів Бога, який розізлився на фемінізм, підлітки задля розваги палять безхатьків жіночої статі, попаяний ґвалтівник зі спущеними штанами гине від рук літньої сплячої пані, яку він наївно та необачно хотів був узяти, поки вона солодко спала.. одним словом — страшне. Всього на всього кілька днів без жінок і вже кінець світу. ? "Щойно розпочинається якийсь серйозний конфлікт — битва на смерть — об'єктивна реальність губиться в диму і галасі. До того ж, багато з тих, хто міг би додати свої враження, вже мертві" Містом шириться чутка, мовляв панацеєю від Аврори є та сама Євка Блек, яка нині знаходиться під арештом. Вона ж бо, за чутками, може спокійно засинати та прокидатися, не обростаючи павутиною. І тут вже за доброю традицією суспільство ділиться на різні табори: тих, які захищатимуть Євку, та тих, хто хоче її забрати/допитати/дослідити/вбити (виберіть правильний варіант). Антагоністи проти протагоністів. І починаються інтриги, підготовка до штурму тюрми, де знаходиться Євка, переговори всякі там і тому подібне. Та Євка також ще та хитросрака кобіта. Що вона задумала? Що воно таке? Для чого це все? Звідки взялось? Куди поділось? Тю. ? "Тепер, у ці політкоректні часи, жінці навіть і компліменту якогось не скажи" На сторінках цієї книги ви зможете знайти пригоди, перестрілки, вибухи, булінг, юнацьку любов та дурість, травми, кров, сімейні розбірки та таємниці, зради, щурів, тюрму, падаючі літаки, доросле кохання, підлітків-дегенератів, безлад, лесбійок, ґвалтівників, збоченців, паралельний світ, містику, палаючий близький схід, шиїтів, сунітів, ІДІЛ, попаяних на вірі християн, терористів з російською зброєю на теренах Америки, казкову складову. До речі ця казкова складова чимось навіяла мені кінгівську "Казку" в певних шаблонних моментах. А ще тут є білий казковий тигр, лисиця та змія. А ще материнське міфічне дерево, що тягнеться аж до хмар своїми велетенськими переплетеними стовбурами, яке безпосередньо є причиною з'яви Євки та й загалом усієї цієї катавасії з "сонною хворобою". А ще тут є багато наркотиків, паніки, самогубств, убивств, алкоголю, дикості та тестостерону. Ну це ж Кінги. ? "Гікс роздивлявся книжки, які вона познімала з полиць: Пітер Страуб, Клайв Баркер, Джо Гілл" Не міг я не згадати в цьому довгочиті й згадки числа 19, яке є вельми важливим у всесвіті Стівена Кінга, про що я колись писав розлогий допис. Навмисно чи ні автори, однак помістили такі великодки у роман. Мені подобається. Також тут є ниточка у вигляді вигаданої мережі цілодобових крамничок "У Зоні", яку Стівен Кінг вперше використав у своєму романі «Містер Мерседес», запозичивши її з готичного роману «Бережи себе» авторства Келлі Бреффет, дружини Овена Кінга. ?"...жінки були виснажені. Окрім одної, яка тримала заповнену старими батарейками шкарпетку, всі були неозброєні" — це нагадало мені "ляпанця" з роману "Містер Мерседес", лишень замість батарейок в шкарпетці там були кульки з підшипників. Запам'яталося чомусь, хоча й роман цей я читав ще з десяток років тому. Яскрава поява Голлі в творчості Кінга, якщо ви розумієте, про що я. ? "...отака добра новина, та все ж назвати це скелетною командою буде образою для скелетів" — дана фраза одразу нагадала про збірку оповідок та повістей "Команда скелетів", український переклад якої днями вигулькнув в нашому літературному просторі (це вельми тішить). Не знаю, який у цьому контекст, можливо й ніякого, але мені цікаво. Цю збірку я ще не читав (окрім "Імли" колись давно). Декілька творів з даного омнімбусу мають особливе значення для Кінга. Зокрема, вірш «Для Овена» він присвятив своєму синові, співаторові "Сплячих красунь". ? "...я забула, як швидко можуть діяти люди, коли вчепляться у щось розумом. Авжеж, сказала Мікейла. Згадати лишень про Мангетенський проект". Мангетенський проект — це кодова назва програми розробки ядерної зброї у Сполучених Штатах Америки під проводом Опенгеймера. ? "Крайні праві консерватори на розмовному радіо проголошували, що вірус Аврора є доказом того, що Бога розсердив фемінізм. Римський папа просив усіх молитися про напоумлення. «Націонали» скасували свій призначений на вікенд міжліговий матч проти «Вивільг». Останнє Мікейлі було ніби й зрозуміло, але водночас і не зовсім — всі ж гравці (й арбітри також) там чоловіки, хіба не так?" — крайня фраза мене іронічно усміхнула. Це типу натяк на те, що чоловікам взагалі однаково, що все жіноцтво планети масово впадає в незрозумілу летаргію, але ж жінки все одно не гратимуть у матчі, бо там лише чоловіки? Ну ми й покидьки. За наявності двох версій книги читав я і в папері і на кіндлі, в залежності від обставин. Кожен варіант має свої особливості. Фізичний виданок — це окраса колекції та її невід'ємна частина, цеглина, що доповнює літературний целюлозний мур, естетика. А електронна версія — це зручність, в першу чергу. ? "Є такі речі, яких просто неможливо зробити" До речі, мені до вподоби оформлення української версії "Сплячих красунь". Без зайвого пафосу та лишніх художніх пістрявих пасажів, притаманних деяким виданкам. Вважаю, що це був вдалий хід — взяти за основу обрамлення оригінального видання й просто адаптувати його. Строго, лаконічно, зі смаком. Тим паче книга відрізняється за стилістикою від книг основної серії україномовних виданків, як от дилогія зі Страубом, наприклад, де КСД відійшло від стандартних фішок в оформленні. Свого часу і цикл "Темна Вежа" відрізнявся від інших книг Кінга своїм шрифтом на обкладинці та корінці. Це вже новомодні виданки вирішили виконати в одному стилі з усіма, що мені не вельми до вподоби. Але то лише мої смаки. Я й так гейтер, тому не розганятиму зради. Все добре. З приводу перекладу, то тут перекладачем є пан Олександр Красюк. Однозначно можна сказати, що це не переклад з російської (адже були й такі закиди). Нормальний переклад, хоч і не без нюансів. Матюки присутні, куди ж без них? Цікава мова, яка притаманна перекладам пана Олександра. Тому особливо емоційним та цнотливим читачам, прихильникам дистильованої лексики, раджу бути обережними. ? "Слабенький дух розкопаної сирої землі линув від двох жінок. Ейнджел подумала (і шкодувала, що про це подумала): «Отак потіють мертві»" Початок книги зустрічає нас тристорінковим списком персонажів. Хтось житиме, хтось тлітиме, хтось спатиме, хтось питиме, а когось злиють ще на перших сторінках. Скажу як є — я, трясця, заблукав серед того лісу імен та персонажів. Хто з ким тусується, хто є хто, хто більш-менш добрий, хто покидьок, хто підлий покидьок? Мій мозок забуксував. Це торба просто. Я не читав книг Овена Кінга, тому не знаю його стилю, та стиль його батька мені відомий. Якщо грубо, то моє бачення тексту — це віскі (Стівен Кінг), в який додали льоду (Овен Кінг). Лід остудив та розбавив напій талою водою. Як на мене, то води в даному романі було забагато. ? "Люди зазвичай мають схильність зосереджуватися на дрібницях, щоб захистися від нестерпності великих подій" Якщо узагальнити все вищенаписане, то книга не втрапила до мого топу кращих книг автора, перечитувати не планую. Вона видається мені недоробленою та занадто затягнутою. Можна було трохи більше постаратися, не поспішати і було б краще.. Все, мовчу. Хто я такий? Знайшовся критик. Я взагалі не зрозумів, до чого тут була та Аврора, звідки взялася й що хотіла причинна Євка Блек. Мені була незрозумілою мотивація певних героїв й загалом відчувалася якась штучність і все ніби відбувалося лишень задля того, аби просто відбуватися. Повадки чоловіків незрозумілі та недолугі, ніби без жінок вони здатні лишень до онанізму, алкоголізму, ремигання, чухання яєць, мордобиття, спалювання сплячих жінок та перестрілок. А поміж тим всим розкидані гори брудного одягу, запліснявілих каструль та немитих тарілок, над якими літають мухи. Та й жінки, хоч як би їм не жилося при чоловіках, з часом засумували за ними, навіть в утопічному світі, де панує жіноцтво, трапляються негаразди та конфлікти і не все так райдужно, як би того не хотілося. Багато написав, та не все, що хотів. Впевнений, що про щось згадаю вже згодом, але то вже таке. До речі фінал, як це часто буває в Кінга.. ну так собі. Ні туди і ні сюди. ? "Чергова ознака старіння: забуваєш те, що хотів пам'ятати, і пам'ятаєш те, що хотів би забути" Який висновок? А висновок такий, що проти природи нема чого сіпатись — чоловіки створені для жінок, а жінки для чоловіків. Кожен має в своїй кишені маленьку ложку для виїдання мізків.