Це, певно, перша сучасна дитяча книжка української авторки, яку я прочитала в свідомому віці. І це було класно. Класно знати, що в нас видають історії з такою тематикою для дітей✨️ У головної героїні Аґатки вітиліго, і протягом цієї коротенької оповіді ми разом з нею дізнаємося, що це означає. Чи це хвороба, чи ні, ви небезпечна, чи треба лікувати, як пояснити іншим, що це, і чи заважає це в житті... Коли я була у віці цільової аудиторії цієї книжки, то знати не знала, що таке вітиліго, і думаю, навіть з легким доступом до Інтернету зараз, багато хто може цього не знати, або вірити в якісь міфи. А авторка у веселій та доступній для дітей формі пояснює це, переносячи власний досвід та тих, хто теж має вітиліго, на папір. Мене дуже повеселили моменти, коли бабуся головної героїні та сусідка намагалися лікувати Аґатку народними методами. Хоча це не просто кумедний епізод, це те, що досі частенько відбувається, яким би абсурдним не було. А ще вподобала епізод, коли Аґатка перетворює неприємне для себе прізвисько "Жирафка" на свою особливість. Ну реально, жирафи ж такі класні! А ще у книжці були прикольні факти про них, які я не знала? А особливо я полюбила сюжетну лінію про дитячі мрії. А ще про те, що їх може не бути, і це теж нормально! Не знати, ким ти хочеш стати у дорослому віці та дати собі час — це окей? Здавалося б, книжка дитяча, не дуже велика, але стільки тут всього, і це ще раз доводить: твої особливості не визначають тебе, вони просто є, а життя рухається далі, і набагато приємніше рухати з ним, коли легко ці особливості приймаєш, а не перетворюєш на перешкоди, якими вони точно не є)