Олексій Коваленко

Ще одна книга, інформацією з якої мені дуже хотілося поділитися з оточенням, бо я цього не знала. І головне, я нарешті зрозуміла (не те, щоб я завжди хотіла, а раніше не могла), чого фрукти - це фрукти, а овочі - це овочі. Спойлер: найкраще зрозуміло з англійської мови (fruits and vegetables).

Про що? Про фрукти, овочі, їхні види, що з чим схрестилося, звідки походять. А також автор розвінчує певні міфи, що вперто ходять нашим суспільством.

Ось візьмемо, наприклад, моркву (бо я її можу їсти як десерт). Просто? А не просто.

"А от уже в ХІ столітті існувала й жовта морква. Найзвичайнісінький її помаранчевий варіант виникне лише в XVII столітті. І про це є красива легенда: буцімто тут постаралися нідерландські селекціонери, щоб ушанувати свій прапор, який мав помаранчеву смужку вгорі. Але, як і в більшості порушених справ проти корупціонерів у нашій державі, тут бракує доказів."

А ось що буває з людьми, які вперто жеруть моркву зі сметаною, щоб покращити здоров'я, я особисто бачила, вони потім самі, як морквини, і можуть йти на стадіон вболівати за ті ж Нідерланди або за Шахтар. Без гриму.

Багато що в книзі мене вразило, але назву лише те, що здивувало найбільше (усе інше читайте самі, це, дійсно, дуже цікаво):
- звичайний інжир не можна веганам (там така божевільна історія кохання комах!!!);
- майже усе, що ми вважаємо горіхами, не горіхи;
- якщо ви їсте квіти гарбуза - це ви їсте овочі, а якщо сам гарбуз, то ні)

І так, кавун, як і гарбуз, - не ягоди. І взагалі, знову-таки, те, що ми вважаємо ягодами, не є ягодами, добре, що на смак це не впливає.

Все, як могла, пояснила, що треба читати. Хоч для розваги, хоч для загального розвитку.

Дуже класно, що є такі науково-популярні книжки, під час читання яких можна і цікаві факти дізнатися, і корисну інформацію знайти і навіть посміятися.
⠀
А з цією книгою вийде все це точно. У ній автор оглядає різні рослини й не просто розповідає, з яких частин світу вони й коли їх вперше виявили, але також додає багато історичних фактів, цікавих історій про ці рослини, про те, як їх сприймали, як використовували колись і як вперше люди з ними «знайомились».
⠀
Я не дуже добре запамʼятовую якусь суху інформацію, тож про кількість калорій чи поживних речовин, або всі ті наукові назви, з чого складаються рослини, навряд чи запамʼятаю, а от історії про ці рослини — з більшою імовірністю, що так (хоча також не все).
⠀
Що у цій книзі:
⠀
🔸інформація про те, де одомашнили і як рослину, звідки вона прийшла до нас;
🔸 багато жартів і мемів;
🔸інфографіки й таблички;
🔸навіть рецепти майже до кожної описаної рослини.
⠀
Мені дуже сподобався стиль книжки — вона написана легко і справді цікаво. Автор багато додає смішних жартів, мені ще ніколи не було так весело читати нонфікшн. Наприклад, «…хоча насправді переповнена загадками не менше, ніж мої очі — сльозами, коли я її ріжу».
Завдяки такому стилю написання книга була не нудною. Я читала її довгенько, бо вона велика й все ж таки це нонфікшн і для того, щоб хоча б трішки засвоїти інформацію треба час і перерви в читанні.
⠀
Мені ще сподобалось, що майже до кожної рослини, про яку йшлось, була ілюстрація і інформація про частоту вживання, наявність в магазині та яку саме частину споживають люди — адже я не про всі чула й деякі взагалі ніколи не бачила навіть в інтернеті.
⠀
Загалом на сторінках книжки ви знайдете інформацію і про авокадо, і про нут, і про фініки, й навіть про те, чим арабіка відрізняється від робусти. Якщо вам цікава тема, то книга однозначно сподобається.

Ви колись задумувались, звідки походять ваші улюблені рослини?

Пам'ятаю часи, коли інтернетом гуляли "шокуючі відкриття", що томат це ягода, і кавун - ягода і т.д., і т.п. І коли всі уже задовольнили свої ботанічні інтереси про фрукти і овочі попередніми книжками автора, він написав нову.

Як виявляється, у цій книжці буде про походження не лише екзотичної екзотики, яку я бачила хіба що у кіно, а й улюблені та давно знані в Україні пшениця і картопля.

Мій дядько-лікар вважає, що для здоров'я нас корисно харчуватися тими продуктами, які вживали наші предки. Але на скільки століть назад ми можемо відстежити, що їли люди, які жили на наших землях? Чим вони засаджували поля, поки десь у Латинській Америці цвіли і пахли помідори і картопля? Теж про це буде.

Книжка структурно побудована у формі подорожі від одного континенту до іншого, на території яких розміщені центри зародження і культивування того чи іншого виду. До кожної рослини - табличка з фотографіями, назвами, поширенням. І окрім таблички, автор розкриває багато інформації про історію походження тієї чи іншої рослини, її застосування і навіть рецепти. Так-так, раптом вам до рук трапиться якась незрозуміла екзотика, і ви не знатимете, що з неї готувати, то і тут книжка прийде на поміч.

Мене багато фактів здивували. Наприклад, я була певна, що усі ягоди-фрукти мегакорисні і повні вітамінів, а виявилося, що не все так однозначно 😄
Про вельми оригінальні способи запилення інжиру і ос я навіть не будуть розповідати 😄

Завдяки дуже, дуже активному використанню гумору книжка читається захопливо. Хоча легкою її не назвеш, і за два дні не прочитаєш: багато нового, якщо ви не ботанік, і потребує уважного сприйняття.

Якщо ви хоча б раз стикалися з борщівником, ви точно знаєте, яка це холєра погана… А якщо ви алергік, то влітку під час цвітіння амброзії вам особливо важко.

Однак це лише два такі дуже відомі сценарії, але рослин, які шкодять людям та іншими рослинами — є ще дуже багато! Здебільшого їх вважають бур'янами, такими зайдами, які часто буває дуже важко виселити з городів, полів, садів і квітників. Більшість з них — раніше були цілком безпечними й нормальними рослинами, от лишень тоді, коли вони росли в себе на батьківщині, а ось ті, хто стали прибульцями… Тут вже цікавіше й треба розбиратися детальніше!

Олексій Коваленко легко й просто, але з наведенням усіх наукових досліджень, праць і фактів — розповідає нам про низку таких рослини-прибульців, як в Україні, так і закордоном.

Наприклад, вже згадані борщівник і амброзія, а також: лепеха, щириця, лобода, фейкова акація, ваточник, череда, вибухова трава, чортополох, маслинка вузьколиста, «ромашки», рейнутрії та ін.

А ще тут є про ті рослини, які цілком реально можуть стати інвазивними: павловнія, сумах оленерогий, або оцтове дерево, айлант найвищий, дуб червоний, аморфа кущова, опунція сланкова, лаконіс ягідний та ін.

Окрім історій, як ці види з'явилися в Україні (або в іншій країні, окрім свого місця побутування), у книзі також є варіанти, як з ними боротися, наприклад, мені було корисно щодо борщівника, бо цьогоріч ця зараза дуже насіялася на березі нашого ставка і вже дідо мав нещастя попектися, на щастя, вийшло швидко зрозуміти, що це і почати лікування.

 Книжку рекомендую прочитати, бо, навіть, якщо ви живете в місті, там тої зарази теж є багато 😁, ну і загалом дуже цікаво було читати для загального розвитку, бо до цього для мене всі незрозумілі рослини були - «зело тай зело».

Якщо в школі у вас було все в порядку з ботанікою, то ви і так про деякі речі здогадувались, але не поспішайте відкладати прочитання, бо все ж ця книга має чим вас здивувати 😉

Бажаєте прикладів?
Окей, без питань.

Якщо про фіолетову моркву ви в курсі, то як щодо жовтого буряку?
Так, він існує.
А пекінська капуста, то насправді ріпа 🙄
Волоський горіх не горіх, а малина не ягода...

Ну що, вдалось мені заінтригувати вас?
Бо це ще далеко не все, про що може повідомити цей томик, адже буряк не є питомо українським овочем, а лимони мають кримінальні історії у своєму загашнику... Все це здобрено жартами, мемами та цікавими історичними відсилками.

Як ви зрозуміли, книга мені сподобалась, а ще я вважаю, що дітям було б вкрай цікаво вивчати ботаніку саме так, адже подача матеріалу легка, цікава та невимушена.

Це – перша книга яку я читав вголос. Насправді саме завдяки «Планеті грибів» у нас з дружиною народилася традиція вечорами читати один одному в голос цікаві науково-популярні чи публіцистичні книги. І вже за цю можливість я надзвичайно вдячний «Віхолі» та Олексію Коваленко. Бо ми провели не один вечір зачитуючи один одному цікаві абзаци з життя та можливостей грибів, і сміючись аж до сліз. Навіть зараз, за півроку від моменту прочитання, ми досі часто жартуємо про гриби – тема, що стала для нас особливою, як би дивно та смішно це не звучало.

Я великий фанат науково-популярної літератури, бо вона дозволяє пізнати світ не-спеціалісту. Звісно, людина не здатна за своє досить коротке життя стати експертом більше ніж в одній-двох галузях. Проте це не значить, що не треба цікавитися чимось новим. В певний момент новим для мене стали саме гриби. Вони захопили мою увагу з випадкового відео на ютубі, де професор американського (здається) університету, розповідав про позитивний вплив псилоцибінів на людський мозок та пам’ять але насправді гриби давно захопили мою свідомість, і це просто крик про допомогу. Потім в мої руки потрапила і ця книга.

Гриби живуть всюди. З цього починається книга, і це наріжний камінь, на якому вона побудована. Всюди, куди не кинь оком – знайдеш гриби. Те що ми їх не помічаємо кожного дня, лише говорить про нашу неуважність. Та і до того ж Царство Грибів надзвичайно різноманітне – як по розміру, так і по способу впливу на навколишній світ. Нас частіше за все цікавить те, чи можна ці гриби з’їсти, і чи безпечно це взагалі. Насправді їсти можна всі гриби, але деякі лише один раз. Проте ця книга не атлас видів їстівних та отруйних грибів, тут заховано набагато більше.

Чи знали ви наприклад, що грибів наразі відомо більше 100 тисяч різних видів? І це за оцінками науковців лише невелика частка їх справжнього різноманіття. Гриби рятують наше життя – так пеніцилін, перший антибіотик, став проривом в тогочасній медицині. Та все одно, мікологія лишається досить молодою наукою, де кожного дня відкривається щось нове.
Найбільш страшним, як на мене, є грибок Кордицепс – він заражає виключно комах, але перетворює їх на «зомбі», буквально контролюючи їх поведінку. Мурахи наприклад ведуть себе аномально, заповзаючи на високі травинки, і намертво чіпляються на самому верху. Перестаючи рухатися, грибок проростає крізь усе їх тіло – та мураха все ще жива, хоч уже нічого і не контролює. Цей процес потрібен грибку аби потрапити в тіло ссавців, що харчуються мурахами, для подальшого розвитку та розмноження. Для людей така перспектива зараження поки є на щастя майже неможливою – гриби погано розмножуються у високій температурі, що вища за навколишнє середовище (наприклад 36’6 С як в людському тілі). Проте глобальне потепління поступово приводить до того, що гриби призвичаюються до вищої температури. І такі хвороби викликані грибами можуть стати справжньою проблемою для людства.

Олексій Коваленко написав певно найбільш захопливу науково-популярну книгу, що я читав за останні роки. Жива мова, наповненість тексту відсилками, жартами, мемами – і все це не заважаючи розглядати дійсно серйозні наукові питання. Читати надзвичайно легко, цікаво та відірватися від цієї книги неможливо.

На цих сторінках зібрана величезна кількість фактів та гіпотез, які і складають сучасну ботаніку. Бо власне як і будь-яка наука, вона ґрунтується на неймовірній кількості досліджень багатьох поколінь вчених. Звісно, це також має мінуси, бо як наслідок ми отримуємо різноманітні системи, які слабко корелюють одна з одною, та можуть розглядати одну й ту саму рослину як абсолютно різні види, та і не тільки – почасти науковці минулого відносили рослини навіть до інших царств.

Якщо ви, як і я, любите накопичувати в голові цілу купу цікавезних та несподіваних фактів – ця книга для вас. Повірте, в будь-якій компанії можна перевести бесіду на те, що більшість фруктів це насправді ягоди або овочі, а гречка так взагалі горіх.

[Усім відомо, що колись дерева були дерев’янішими, люди - добрішими, а небо - квадратнішим]

- і буквально завжди були гриби! Були, є і будуть! (Спойлер: після кінця світу виживуть не таргани, а гриби🤫😂)

• Гриби, які створили наші планету.
• Гриби, які викликають хвороби? Чи лікують? А може просто додають веселощів в життя?
• Гриби живуть біля/над/під/в живих організмах.
• Гриби в пустелі/воді/повітрі/і навіть в Чорнобилі.

Хоч в книзі багато смішних порівнянь, але все ж це наукова література і вона на 70% складається з наукових фраз і термінів.
Мої дуже давні і не дуже грунтовні знання з біології не дають можливості на всі 100% оцінити науковість цієї книжки. Але я однозначно дізналась величезну кількість цікавих фактів (деякі з них може ніколи мені не знадобляться, але хто ж знає наперед?😂)

Раджу книгу, якщо ви любите, коли цікаво розповідають наукові факти.

Ті, до кого ми звикли настільки, що не звертаємо уваги. Ті, про яких десь щось чули, але то неточно. Їхні назви асоціюються переважно з хворобами, а вигляд — із запустінням.
Пані та панове, зустрічайте — рослини-прибульці, більш відомі як бур‘яни.

І, здавалось би, кому вони цікаві? Але якщо це написано зі знанням і з любов’ю, якщо автор розважає жартами й мемчиками, якщо забуті з дитинства рослини раптом виявляються ще тими «штучками», то, повірте, читати про лободу й амброзію цікавіше, ніж деякі бестселери:)

Радує такий український нонфікшн, який простими словами пояснює світ навколо нас і не претендує бути чимось таким, до чого треба ще «дорости».

Раптом ви не чули, то серія Олексія Коваленка повністю перевертає думку, що ботаніка - це нудно. Він пише про рослини (і не тільки) так легко й доступно, що ви не встигнете занудьгувати. Навпаки, я чимало сміялась в процесі читання, бо гумор у пана автора відмінний: іронічний, гостросоціальний і політизований. Так-так, ботаніка не поза політикою. Знаю, багато кому такий виклад муляв, але мені було дуже цікаво дізнатись про інвазивні види на території України. Та що там, я вперше вивчила це слово і тепер часто викаблучуюсь перед друзями, розповідаючи про амброзію, червоний дуб, акацію, волошку.

Але без жартів: тема надзвичайно важлива! Ви тільки згадайте, як щоліта більшає жертв борщівника. Мій брат отримав хімічні опіки, скошуючи його (Слава Богу, несерйозні), але сік борщівника такий токсичний, що може відмовити печінка! Тож, маючи нагоду, почитайте цю книжку, так ви отримаєте багато знань і порад про те, як боротися з інвазивними видами, поки вони не захопили все навколо.