Цікаво, мені сподобалося!

Цікаво, але перечитувати не буду

Чому ніхто не сказав мені, що ця книга має називатись “Скло лине до скла”? Я б змінила назву. Тому що тут буквально: пожрали скла, запили склом, поплакали склом. Якщо у вас тонка душевна організація і складний емоційний період у житті… Воно вам не треба. Я, просто, бляха, сиділа в позі Давида після прочитання хвилин 10 з обличчям-обличчя.  Так тут ще й, ненависний мені троп трапляється аж ТРИЧІ. За шо просто??? Але все по порядку.  Початок такий… Ну… Посередній. Ми зустрічаємо дівчину — Скай. З перших сторінок, ми розуміємо, що вона була все життя надто слухняною. А ще, в неї є якісь психологічні травми, які вона хоче втопити у студентському житті.  Тож, знаходить Еша. А він — типовий бед-бой. Про нього її попереджають, що цей чувак на одну ніч і все. Але їй це і потрібно. Їх взаємодія, з самого початку, доволі смішна. І мені це сподобалось. Вона буквально з рота облила пивом двох дівок, які збирались влаштувати з ним... Ну… НУ.  Десь на 30+ сторінці, з’являється сюжетний поворот, який ДО БІСА, нагадав мені “І де був той розум?...” Значить. Скай намагається забути невдачу з Ешем, ну і наче вони живуть свої життя. Але потім, з’являється Джош. І фу, він такий мєрзкий. А сцена з ним? Це просто жах. Чувак абсолютно живе у своєму світі і кохає тільки себе. Початок книги дуже нудний. Такий лютий слоу-бьорн і непонятно чи є там взагалі якийсь бьорн. Але дякую, що після сотої сторінки стає цікавіше. Ну, бо один попиздив іншого і в нас хоч є затравочки на конфлікт.  Паралельно розкривається й історія Еша, і історія Скай. Ми дізнаємось, про його загадкового друга, якому він пише листи. Вже, зрозумівши, що книга про скляне-скло, дає мені натяк. Ну не може бути такого, щоб раптово зникнув друг. Чи не так? Бісить мене і те, що після цього зізнання, ставлення Еша до неї змінилось. Типу «о! Вона така ж зламана, як і я. Ну то тепер можна шось туди-сюди». Серйозно, чувак? Щоб ви розуміли, пані виросла у типовій начебто-релігійній сім’ї і її хлопцем був син майбутнього сенатора. Тобто, їй не можна було робити нічого, що буде “паплюжити честь сім’ї”. А Еш, ще той прикольчик. Увесь такий глибоко-загадковий-хлопчик, який все "підмічає і розуміє". Взагалі, цій авторці варто писати бойовики, а не романтичні сцени. Найкраща тут персонажка — Міс Паркс. Підтримує всіх, дала люлєй дебелим спортсменам. При цьому, не займається гіпер-опікою, але наче замінює матір всім цим зламаним дітям. Вона прекрасна.  Там постійні емоційні гойдалки, якісь драми, побиття, проблеми. Тебе типу спочатку наче накривають ковдрою, а потім бʼють кувалдою. Тут немає спокійного і милого. Немає хепі-енду чи милих моментів, які не закінчаться якоюсь хернею. Кінцівка мене взагалі добила. Хто пише такі кінцівки? Мені потрібна друга книга!

Чи варто вірити, що є люди, яких тягне одне до одного наче магніти? Такі, що пасують одне одному, немов загальновідомі дві половинки? Еш — хлопець, який носить у собі темряву, бо бачив найгірше. В цій першій книзі нам не розкриють повністю його таємниці, і ми не дізнаємося, що сталося п'ять років тому, 10 червня. Натомість ми дізнаємося історію Скай, яка вихована в заможній родині, зазнала найсуворіших випробувань і негараздів, була змушена тікати, а повернення додому виявилося неможливим, бо її зрадили найближчі. Світ Еша просякнутий смутком, темрявою та таємницею — доки Скай не вривається в нього з силою урагану, як промінь сонця, блакитне небо, неконтрольована та шалена стихія, яка вже нічого не залишить таким самим… Я не можу назвати цю книжку легкою і приємною, якою пробираєшся з легкістю. Я навіть досі не визначилася вона про травмованих чи для травмованих. Це не звичайний любовний роман. Тож якщо ви м'якесенька солоденька булочка, як і я, можливо варто ще раз замислитися чи ви готові, і перевірити тригерні теми, що тут підіймаються (фізичне та емоційне насильство, залежність, горе, зґвалтування, самогубство). Ця історія залишила пустку в моїй голові, сльози в очах і смуток в серці. Мені подобається, що тут досліджуються важкі теми. Важкі і важливі. Настільки важливі, наскільки й важкі. Ще більше мені подобається, що тут є не лише запитання, а й відповіді. Правильні і здорові. Це було справді боляче, зворушливо і правдиво. Бо, давайте щиро, ми застрягаємо в своїх травмах, можемо шукати забуття в агкоголі, розвагах, стосунках, чи то в самотності, книжках, роботі, або в скажених міксах переліченого і/або безлічі іншого. Ми не завжди здатні говорити словами через рот, не завжди спроможні не зробити боляче. Не завжди логічні. А часто скоріше навпаки. І попри це все — ми варті любові. Разом з усіма своїми тягарями. Ця книга нам про це нагадує. З кожної сторінки виринають справжні емоції, сльози, сумніви, страхи і відвага. Можливо ця історія запросить і вас впасти в безодню смутку і залишитися там. Але і водночас впустить сонячні промінчики — що ще є надія, вихід. Це руки, що втішать. Серця, що любитимуть. Вуха, що слухатимуть і губи, що вимовлять добрі слова, і, нарешті, душі, що мають однакові кольори і люди, які знаходяться на одній хвилі. «У кожного з нас є рани, і ми всі шукаємо людину, яка зможе полюбити їх. Але краса — в недосконалості, в контрастах, у розбитих душах. Не соромтеся того, хто ви є».

Дуже сподобалося, цікаво!

На жаль, тут написати довгий я не можу.. Не вперше прочитавши першу частину, маєш великі очікування на другу, але але.. Мені було слабенько, можливо книга потрапила не на часі, і знайдуться люди, які поставлять гарну оцінку, а можливо, в першій частині себе історія вичерпала. 🥹

Якщо вам подобаються книги Л.Дж.Шеннон, тоді вам сюди😅 Є якась схожість в атмосфері, але сюжет не такий. Зіркам не потрібна ніч, щоб сяяти, але вона потрібна тобі, щоб їх побачити. Я не знала, що очікувати від цієї історії, бо відгуки дуууже сильно відрізняються. Виявилося, що ця книга зовсім не про романтику, вона торкається значно глибших тем, родини, кохання, боротьби із самим собою, пошук не стільки сенсу життя, як власного шляху. Сюжет не надто заплутаний, але й не можна назвати його простим. Автори ведуть читача крізь події так, що в певні моменти майже фізично відчуваєш біль разом із героями. Вони не бояться торкатися складних тем, і саме це робить книгу живою. Це не просто історія, а досвід, що залишає відбиток у свідомості. Цю книгу варто читати, вона варта кожної витраченої секунди.

Відгук одразу на дві частини, бо читала разом😅 Це було жахливо. Ні. Не в сенсі написання. Книги написані прекрасно, хоча читати їх було неймовірно складно. Я навіть не можу описати, що відчуваю по прочитанню цих книг. Яку втрату я отримала, коли їх дочитала. Я не знала, чим має закінчитись ця дилогія, тому для мене саме це виявилось травматично. А не тригери і насильство, яке тут присутнє. Я відчула таку біль, що я більше не хочу бачити ці книги. Я не знаю, які мають бути правильні враження про персонажів, але скажу, що Сибілла мені не подобається. Вона насправді егоїстка. Яка думала тільки про себе і ні про кого більше. Що Скай і Еш не заслуговують такого довбаного кінця. І я здогадувалась, що між Заком і Ешем не все було так просто, було багато підводного каміння. І авторка вирішила, що виплюнути це на нас в останніх 20 сторінках, буде нормально. Мене пережували і виплюнули. Повірте. Я сама не чекала, що можу написати такий відгук. 🥺