? Пуррфектно! Вусами клянусь! Це одна з найбільш дивних, сюрреалістичних та водночас захопливих книг, які я читав/читала останнім часом. Історія про темну сторону жіночої дружби та елітарні закриті спільноти, яка тримає в напрузі до самого кінця. Видавництво "Жорж" зробило неймовірну роботу: переклад передає весь цей химерний настрій, а оформлення обкладинки просто ідеально пасує до змісту. Рекомендую всім, хто шукає щось справді нестандартне та провокаційне!

Максимально химерна книга, але ви її точно запамʼятаєте. Чим далі читала, тим більше подиву все викликало. Гарний варіант для книжкового клубу, адже кожен побачить тут щось своє і точно є що обговорити. А ще раджу пошукати інтервʼю авторки, може стане зрозуміліше, але то не точно. ?

?"Часом заблукати – це офігенно." Тож я трохи заблукала у написаному тексті. Поки читаєш - ти наче "Аліса в Країні Див". Ну що, зайчики, поїхали? Одразу скажу, що книга не для всіх. Читаючи, складається враження, що ти під наркотою абощо. Настільки все не зрозуміле на початку. Але коли уже закінчуєш читати і аналізуєш історію, то щось та й вимальовується. То що у нас тут, зайчики? Я побачила наскільки особистість може бути стерта під колективним впливом. Наскільки може бути самотньо, що підсвідомість малює співрозмовника. Дівчина намагалася просто вписатись в соціум, але паралельно розуміла, що це не для неї. Трохи такий внутрішній дисбаланс. Самотність створює собі співрозмовника, при потребі, а коли є інші "друзі ", то співрозмовник зникає. Тим самим можна побачити, як головна героїня "зраджує" свою подругу Аву, щоб вписатись у колектив дівчат, які є багаті, виразні, і наче підтримують одна одну. Саманті глибоко в душі хочеться бути такою ж солодко потворною, але головне не самій. Та з часом, коли вона розуміє, що ці "Зайчики пострибайчики" роблять заради власних потреб, а також те, що вони зовсім не підходять їй як друзі, Саманта починає згадувати, що ненавидить їх і по маленьку стає собою назад. Головне не загубити своє "Я", бути такою, якою бажаєш бути. Щоб повернутись у звичне русло дівчина починає шукати свою подругу Аву. До речі, сумно, що справжнього друга головна героїня не помічала. Можливо, якби все-таки звернула увагу, то не потрапила б до рук "сектантів". Йона один із нормальних персонажів у цій книзі. Друг, який міг підтримати в потрібний момент. Між іншим, всі ми трохи Йона щодо книг. ?"я накупив гору книжок і платівок, тож до кінця місяця мусив жити на одній вермішелі. У тебе таке бувало?". Ох, Йоно, ще і як бувало. Чесно, кажучи, є трішки прогалин у книзі, але то треба постаратися, щоб зміст був зрозумілий. Мені читалося трохи важко. Можливо, це таки не мій жанр. Зайчики, я в шоці.

Саме так, я цю книгу прочитала за один вечір. Якщо ви - філолог, або людина, яка прочитала багато літератури, де є потік свідомості, а також магічний реалізм, разом із ненадійним оповідачем - вам сподобається

Дуже цікава історія

Якщо ви шукаєте щось справді дивне, що змусить вас постійно питати: «Що тут взагалі відбувається?», то роман «Зайчик» Мони Авад саме для вас. Це ніби психоделічний сон, змішаний із темною академічною сатирою. ? Обкладинка vs. Вміст • Обкладинка та сторінки: Тут питань нуль – виконання на висоті! Обкладинка приваблює, сторінки якісні, тактильно приємні. Це єдине, що не викликало у мене відчуття дискомфорту. • Глибина в деталях: Ви праві, глибина тут є, але вона така... специфічна. Я не знаю, наскільки свідомі були ці деталі, але під час читання виникало одне велике питання: що курила авторка, коли це писала? ? Це не критика, це констатація факту: рівень сюрреалізму та гротеску просто зашкалює. ? Крінжові моменти — На межі дозволеного ?‍? Книга повна моментів, які змушують робити facepalm і перемотувати очі. Це перебір, і я відчула справжню каторгу, щоб дійти до фіналу. • Приклади «крінжу» (узагальнено): • «Світило»: постійні дивні «ритуали» та псевдомістичні пояснення). • Діалоги «Зайчиків»: «Ми такі... оксамитово-ніжні.» (Нескінченна кількість надто нудотних і дитячих звертань між дорослими людьми). • Майстер-класи: «Коли ми пишемо, ми ніби... народжуємо слова.» (Гротескні метафори творчості, що перетворюються на фізичні та неприємні образи). Чесно скажу: це не для мене, і я не рекомендую. Якщо ви любите яскравий, сюрреалістичний, іноді огидний гротеск на межі божевілля, який вимагає повної відмови від логіки, – тоді ризикуйте. • Кінець ніби норм, бо хоч щось прояснилося, але ця кінцівка не виправдовує тієї «каторги» і незручності, яку довелося пережити, щоб до неї дістатися.

Дуже цікаво, але нічого не зрозуміло ?

Чула про цю книгу дуже неоднозначні відгуки, тому вирішила прочитати, щоб мати своє власне враження. Книга доволі специфічна, але в цьому і є її шарм. Було цікаво почитати книгу такого жанру