«Заповіт архітектора Ніка Моза» - одна з тих книг, після яких ще довго сидиш і просто дивишся в стіну. Не тому, що там якийсь шалений екшен чи складний сюжет, а тому що історія дуже емоційно б’є по темі провини, втрати і спроби втримати тих, кого вже неможливо повернути. Найбільше мене зачепила саме лінія сім’ї Ніка. У якийсь момент книга з історії про талановитого архітектора і «живі» будинки перетворюється на дуже болючу історію про людину, яка роками тікає від себе. Були сцени після яких справді важко читати спокійно, особисто я ревіла страшенно. Авторка дуже добре передає цей стан, коли людина ніби продовжує жити, але всередині вже все зруйновано. Окремо хочу сказати про саму ідею будинків. Це, мабуть, найсильніша і найатмосферніша частина книги. Будинки тут не просто декорація - вони говорять з Ніком, жартують, сперечаються, інколи звучать мудріше за людей. Це дуже незвична і тепла деталь, яка робить історію особливою. Мені також сподобалось, що книга не робить Ніка ідеальним. Він талановитий, але при цьому часто егоїстичний, боягузливий, не вміє нормально говорити про свої почуття і приймає дуже сумнівні рішення. Через це він відчувається живим. Особливо цікаві його стосунки з Кет - вони складні, болючі, місцями токсичні, але при цьому між ними весь час є якась дуже сильна прив’язаність. Ще одна сильна сторона книги - те, як вона поступово переходить від майже реалістичної драми до тем штучного інтелекту, пам’яті та того, чи можна взагалі повернути людину через спогади та дані. Ідея з големами вийшла одночасно моторошною і сумною. Загалом книга не ідеальна, адже є моменти, де сюжет дуже перевантажений подіями, і складається враження, що на життя Ніка випало вже занадто багато трагедій. Також для багатьох зараз може бути тригерним радянський бекграунд героя і те, що Нік, будучи українцем, зовсім не відчуває зв’язку з Україною. Для мене це була дуже сильна книга - одночасно фантастика, драма і роздуми про те, чи можна втекти від провини і чи здатні технології замінити живу людину.

Скажіть, що обкладинка цієї книги відразу налаштовує на осінній лад? На шурхотіння листям, насолодження чашкою чаю, на смаження, а потім поїдання млинців. Налаштувалися? А тепер забудьте. Книга і близько не про не. Хоча осінь з її вайбом тут теж є. Трішки. Про що? Майже 40-річний викладач англійської, що звик усе життя плисти за течією, раптом рятує ... Ангела. Ну, як ангела? Хлопця у байкерській куртці. Але щось-таки сталося на Небесах чи у Всесвіті, що він зі звичайної інфузорії-туфельки перетворився на чоловіка, що бере відповідальність не лише за своє життя, але й за життя інших. Звичайно, трансформація відбулася не за один день. Для цього, окрім ангела, він мав ближче познайомитися з колежанкою, що мала інші погляди на життя, з'їздити на пару місяців до Америки і валандатися там без грошей, піклуватися про хворих, по душах поговорити з власним батьком .. Це не вичерпний список, але суть ви уловили) "Порада: якщо ви хочете добре провести час, зберіть разом проблемних людей, у яких нічого в житті не ладнається, і вирушайте кудись, де не буде нікого нормального. Це — рецепт хороших вихідних." І, як виявилося, це не лише рецепт вихідних, це ще й рецепт його нового життя. Не можу сказати, що мені дуже сподобалася книга, але душа в ній є. На мою думку, дебютні романи мають бути більш лаконічними, щоб у читача не виникало відчуття монотонності. А тут це було. Хоча, може ж це моя осіння депресія?

Якщо ви досі живете в режимі очікування, то ця книга для вас... Головний герой - 38-річний викладач англійської мови, який щодня проходить однією стежкою: робота - дім, в якому його очікують самотність та тиша. Але одного дня вчитель не може оминути побитого хлопця, який чимось нагадує йому ангела? З цього моменту його життя вже ніколи не стане колишнім. Зізнаюсь, ця історія захопила мене не відразу, але потім я отримала від читання цієї книги набагато більше, аніж сподівалась? Умовно я б розділила цей твір на три частини: ?Спочатку це була саморефлексія. Учитель розуміє, що вже пройшло півжиття, а він ще досі не був щасливим і навіть не може пригадати, коли відчував сильні емоції. Але от змінювати щось йому не вистачає сміливості, та й влаштовує його оця безпечна квартирка, закрита на всі замки ?від усіх нещасть та й від щастя також. Події у цій частині розвиваються неспішно, але все ж маленькими кроками герой прямує до пізнання самого себе. ?Друга частина - мандрівка? Нью-Йорк - Канзас-Сіті - Денвер - гори Колорадо - Гранд-Каньйон - Лос Анджелес - Голлівуд. Це була неймовірна подорож, щедра на нові знайомства та прекрасні емоції. Вона назавжди змінила головного героя. Нарешті чоловік усвідомив, в якому напрямку він хоче рухатися, чого, власне, прагне від життя. Ця частина мене захопила з головою та неабияк здивувала☺️ Я й не підозрювала, що цей правильний тихоня, виявляється, повний сюрпризів? ?Третя частина - я б сказала, це душа цієї книги. Не все, що ми собі наплануємо, має здатність здійснюватися, адже життя вносить в наші плани свої невтішні корективи. Дуже тривожні емоції, напруження не покидали мене до останньої сторінки. Чи вдасться вчителю встигнути на поїзд ? щастя? Чи стане йому хоробрості збудувати собі дорогу із жовтих цеглин і зберегти в своєму житті тих, хто йому насправді потрібний? Це неймовірна мотиваційна історія, просякнута тонким психологізмом. Про вихід із зони комфорту, про боротьбу з власними страхами та відчайдушну сміливість, про яку ти сам навіть і не підозрював? Раджу всім серцем ?❤️‍?