У темних артеріях старої Праги, де кожен камінь пам’ятає молитви, зраду і смерть, Мілош Урбан розгортає готичне полотно — роман «Сім костелів». Це містичний палімпсест, в якому сучасність болісно намагається втриматися на крихкому фундаменті минулого. Головний герой, такий собі антиквар-невдаха з амбіціями детектива, провалюється у глибини міста, як у підземелля власного «я». Його прагнення розгадати загадкові вбивства біля стародавніх костелів перетворюється на химерну подорож межами реальності, де людська природа виявляється темнішою за найглибшу крипту. Прага Урбана відмовляється бути мальовничою листівкою для туристів. У ній зіткано готичну мізансцену з крові, віри, каменю та забобонів. Автор будує напруження: кожен новий костел — ще одна глава в розповіді, ще одна лінія в пентаклі злочину. Урбан грається з жанром, з традицією і з читачем. Його стиль — це шепіт біблійного пророцтва у порожньому нефі: глибокий, урочистий, часом претензійний, але завжди багатошаровий.

Спочатку мої очі зачепилися за обкладинку, яка мені сподобалася. Потім за анотацію, саме моя тема – народні традиції, ритуали, обряди. І перша частина роману мене не розчарувала, атмосфера чеського села початку 19 ст., всі ці народні традиції та ритуали, які виконувалися протягом року. Все це показано очима Водяника, водночас міфологічної істоти, сильної, могутньої, яка може ходити по воді, викликати дощ, вбити під час обряду за неповагу до себе. В той же час – він приймає подобу людини - барона-спадкоємця, щоб повернутися в сімейний маєток, де хоче господарювати, наводити лад в навколишніх озерах та млинах. Барон Йоганес Салмон де Каус повертається з Європи у милі його серцю болота і спостерігає за життям належних йому селян та інших мешканців краю. Оповідь неспішна, багато описів природи, побуту, релігійних та інших забобонів. Але барон не засуджує те, що бачить, навпаки, навіть приймає участь у ритуалах, які виконують селяни. Цікаві химерні описи поєднання язичницьких та релігійних обрядів, які практикували селяни. Спостерігає Водяник і за відносинами між людьми, розвитком політичних та суспільних процесів у общині. Урбану вдається крім Водяника створити і інших цікавих персонажів, неординарну дівчину Катержину, яка дуже дратувала місцевих своїми вчинками, в той же час викликала любовнbй інтерес у багатьох чоловіків, так само як і у Водяника. Не менш колоритні сільський священник та вчитель. Друга частина твору – це вже початок 21 ст. І у жителів цього краю зовсім інші проблеми. Побачивши до якого стану люди довели навколишні землі, Водяник перетворюється на месника, який не зумівши цивілізованими методами спинити нищення природи, стає на бік терору. Правда, добившись свого, Водяник знову прагне перетворитися на звичайного казкового персонажа, яким лякають дітей. На жаль, друга частина, не дивлячись на всю актуальність екологічної теми, мені видалася не такою цікавою, як перша. Але першу, більшу частину я точно ще колись перечитаю, вона мені припала до душі.

Гарно занурює в готичну Прагу. Такий собі путівник про костелах Праги,багато історичних фактів. Постійна тривога,коли читаєш. Але,як на мене, трохи затягнуто і забагато всього на купу

Я тут дочитала книгу, яку просто не можу не порадити. Це той випадок, коли наче читаєш детектив, а потрапляєш у похмуру, атмосферну подорож в саме серце таємничої Праги. І що найцікавіше, не в туристичну Прагу з листівок (а про таку я знаю ну дуже багато😬), а в ту, про яку розповідають лише пошепки, десь біля старих соборів📃 «Сім костелів» — це наче детектив, міський гід, філософський роман і фільм у стилі нуар зібралися разом і вирішили трохи налякати читача. Прага тут неймовірна. Темна, готична, з глибокими тріщинами у стінах і людях💔. Автор так майстерно описує вулички, костели, фасади будинків, що я реально кілька разів відкладала книгу, щоб подивитися на карті, де це. А потім (не смійтеся🙂) знайшла спосіб, як туди дістатися😑 Ну, якось із двома пересадками, але не суть🙂 Вже уявляю, як чудово гуляти там восени, з гарячою кавою і книгою в рюкзаку. І загалом... Книга зайшла просто ідеально. Надворі похмуро, дощ, і саме в цю мить читати про темну Прагу, ну це чисте задоволення. Сюжет похмурий і химерний. Головний герой... типовий невдаха, з дивним характером і ще дивнішими страхами. Але в цьому щось є. Хоча... він більше спостерігач, втягнутий у події, які мали б його зламати. І от читала і думала, зламається чи витримає? Цікаво... Ну дуже цікаво. До речі, описів море. І не просто для «атмосфери», а таких, які справді створюють цілісний світ. Можна закохатися в ці описи, у вузькі вулички, напівзруйновані будівлі, легенди, які з’являються і зникають. Кожен розділ, як кадр з готичного фільму. Дуже кінематографічно📃 Також додам, що вгадати, хто винен, можна. Але чесно, ну яка різниця, коли отримуєш такий кайф від кожної сторінки?🥱 Тож якщо хочете почитати щось темне, неспішне, з купою архітектурних перлин і дивним, але цікавим героєм, беріть цю книгу. Ідеально під дощ, під плед❤️, гарячий чай (обов'язково з лимончиком😀) і тиху музику. Я своє задоволення вже отримала. Рекомендую❤️💔

📚 Мілош Урбан "Водяник" 🦄До цього я читала книги, де головним героєм був вампір, перевертень, гобіт, дракон, фейрі, навіть зомбі, але водяник? Цю книгу з інтригуючою обкладинкою (яка, до речі, виглядає значно краще, ніж оригінальна чеська) я не могла пропустити і обрала її як виграш у конкурсі від в-ва Богдан. 💦Дуже оригінальна ідея: водяник з казок, люблячий і водночас небезпечний хижак зі слабкістю до сільської дівчини, яка не йде в ногу з часом. Перед нами розгортаються дві історії, початку ХІХ та початку ХХІ століття. 🌧️Для мене перша частина була красивою, загадковою, атмосферною, цікавою. Хоча її було непросто читати, оскільки вона розлога, повільна, з мінімумом сюжетних ліній (які все ж читабельні і цікаві). Акцент на різноманітних народних традиціях, атмосфері чеського села та своєрідному контрасті між язичництвом і вірою. Добре прописане зіткнення католицького фанатизму й фальшивої святості. (Це я також і про девіантного священика, який вирізає з дерева еротичне знаряддя в натуральну величину). Головний герой справді поводився як стихія, ні добре, ні погано, просто як вода, що тече й іноді рве греблю... Мілош Урбан здатний захопити детальним описом, навіть якщо сюжет часом нагадує стоячу воду. Мені подобалися його сни і настрої водяника, коли він купався в ставку або когось убивав. І доленосна Катінка була йому ідеальним партнером/супротивником. ♻️Друга частина читається краще, тому що мова більш жива, в ній не так багато описів і вона більш сюжетна, але це не зовсім спрацювало. Це історія розгубленого еко-терориста в сучасній Чехії, а головний герой має серйозні проблеми з розумінням дійсності. З поетичного роману твір перетворюється на непереконливу чорно-білу історію, водяник перевтілився в роль мстивої машини з бойовиків, а його кохана стає «зеленою» Ґретою. Мене розчарував цей ідилічний кінець казки, якась абсурдна, еко-утопічна розв'язка. Фінал барона мене сильно здивував. Цей твір не мейнстрімний. Якщо вас зацікавить книга, яка поєднує сільський роман, ідилію, казки, жахи, магічний реалізм, політичний трилер, ліву еко-агітацію, утопію, нью-ейдж і друїдів в одну гігантську суміш, сміливо читайте.