Мені далекими були досвіди, що ними ділиться знаменитий і звабливий true detective у мемуарах «Зелене світло». Просто то інша реальність. Як мінімум через геолокацію. Штати - Україна, ну ви зрозуміли. Як максимум - кожен з нас - окремий всесвіт, досвіди завжди, от прям завжди є унікальними (навіть коли здається, ніби люди пережили одну й ту ж подію).
Однак важливою була відвертість, яку оприявнив голлівудський актор (хоча, звісно, ступінь тієї відвертості визначити неможливо).
Хтось скаже, це сміливо. Не погоджусь. Хтось охатиме, мовляв, талановито. Ні, теж промах.
Життєво? Можливо. Бо як і в житті, описане в книжці було місцями жорстоким, іноді нудним, щось веселило і забавляло, дещо дивувало, дратувало, викликало недовіру, захват, повагу…
Та менше з тим, Макконагі вдалось а) розвіяти міф власного успішного успіху; б) викласти події свого життя так, аби читач сприйняв себе й оповідача на рівних; в) запевнити, що світло в кінці тунелю є, і воно часто буває зеленим, тобто сензитивним для змін, позитивних зрушень і трансформацій.
У певний момент читання мене знудила патетика й авторські узагальнення. Десь поміж сторінок губилось розуміння, нащо я це читаю - біографії не є моїм улюбленим жанром. Та все ж собі краплину з чужого моря досвідів відділила. Ну, й на тому дяка.