Зізнайтеся, чи розмірковували ви колись про те, що життя могло б скластися зовсім інакше? Якби обрали іншу професію, якби не порвали стосунки чи навпаки - наважилися їх почати? Якби здійснили свою мрію, а не піддалися на вмовляння батьків/родичів/тих-хто-краще-знає? Якби, якби...
Таких "якби" - малесеньких і величезних - протягом життя стається безкінечна кількість. Будь-який вибір веде стежку життя в іншому напрямку і хто зна, до чого іноді може призвести одне єдине рішення.
Норі Сід не надто потрібне її життя. Загубившись в сірості реальності і власних темних буднях, дівчина вирішує, що їй абсолютно немає для чого і для кого жити. А значить і продовжувати цю невдячну справу недоцільно. Але замість назавжди покинути світ, їй відкриваються безліч інших і всі - варіації її власного життя з тим горезвісним "якби". Якби стала рок-зіркою, якби досліджувала льодовики, якби вийшла заміж... Можна продовжувати довго, підставляючи власні варіанти і помічаючи в героїні себе.
Читала і ловила себе на думці, що Нора занадто перебірлива, але в той же час розуміла, що на її місці будь-яка людина, напевно, хотіла б ще більшого. Хотіла б не просто змінити "шило на мило", але дійсно відчути щастя - абсолютне, безмежне, відчути себе на своєму місці і зупинити пошуки. Саме тому Нора і не могла обрати одне життя, проживши безліч варіантів, допоки не зрозуміла головну і єдину істину.
Насправді фінал більш, ніж передбачуваний. Але в цій історії стільки життєвого, що неможливо відірватися. І навіть попри те, що героїнею не проникаєшся, бо майже не знаєш її, все ж із цікавістю спостерігаєш за її пригодами і висновками.
А ще дуже сподобалася аналогія з бібліотекою і книгами. Але тут, думаю, всі книголюби були у захваті.
До речі, цю книгу також читала моя мама і погодилася, що в ній дуже багато життєвих моментів попри фантастичні елементи. Все ж людська психологія і звичайні щоденні проблеми в книзі постають куди яскравіше за елементи магічного реалізму.
До того ж фінал сповнений надії, а сама історія виглядає настільки щирою, що шукати прогалини зовсім не хочеться. Плюс читається на одному подиху - я подужала 400 сторінок за півтора дні, а це щось та й означає ✨