Підтвердження, що книга може бути номінантом чого завгодно, лауреатом багато чого, бестселером будь-де і при цьому не сподобатись. Хоча за анотацією ця книга мала бути абсолютно моя. Це альтернативна версія нашого всесвіту, де через значні зміни в кліматі, змінюються припливи й відпливи, і Роттердам потроху тоне. Лі - мікробіолог, пішла по стопах свого батька, вона не хотіла бути схожим на нього, через його жорстокість, за мовчазної згоди матері і сестри (хоча Хелена була значно меншою, можливо до кінця не розуміла). В книзі багато уваги й часу приділяється самокопанню і спогадам дівчини про її нещасливе дитинство. Лі не вважає його таким, але лавіювати між настроями психічно нестабільного батька - це теж не так щоб мрія. Ця частина історії дуже травматична і токсична, і мабуть, я б не радила читати книгу людям, які щось подібне пропрацьовують з психологом. Пізніше дівчині через її тематику дисертації про водорості та інші примітивні форми життя пропонують доєднатися до дослідження океанічного дна, де відбуваються певні відкриття. Це дослідження веде її до іншого, пов'язаного з космосом. Далекі подорожі змушують думати над зберіганням їжі. І водорості, як видається, найлегше вирощувати й зберігати в космічних подорожах. А також вирощування зелених рослин позитивно впливає і на психологічний клімат далеко від дому. Потім вона приєднується і до команди космонавтів. Загалом вся історія пронизана роздумами, самокопанням Лі, її дослідженнями, дуже багато наукової інформації навколо космосу і найдавніших форм життя. Але при цьому автор нас не до кінця занурює ні в психологію, ні в космос, ні під воду. І ніде не пропонує розв'язку проблем. От просто подає інформацію. Все. Що далі з цим робити, незрозуміло. Кінцівка взагалі для мене сповнена абсурду. І максимально нереалістична. Я читала книгу понад тиждень і все, що відчуваю, це розчарування. З такою зав'язкою я очікувала чогось неймовірного. Але купа самокопань гг, купа повторів і дуже нудна оповідка.