Колись штучний інтелект був лише витвором фантазії письменників, що писали про далеке-далеке майбутнє. Принагідно хочеться згадати "Дюну" Френка Герберта, події якої розгортаються у майбутньому після війни людства з розумними машинами. Власне, саме це є одним із загальних законів всесвіту - створення комп’ютеру, який вміє мислити подібно до людини - заборонено. Герберт написав свій magnum opus в у далеких 60-х, і от за вікном 2024 рік, а людство активно використовує ніщо інше, як "розумні машини", штучний інтелект, який 80 років тому був лише вигадкою фантастів. Тепер питання стоїть по-іншому: чи здатен штучний інтелект замінити людину? Чи доступний комп’ютеру акт творіння чогось достеменно нового, несподіваного й цінного? Саме в цьому розбирається математик Маркус де Сейтуа, намагаючись дізнатися, чи може творчий початок належати не програмісту, а саме машині? Напевно тема штучного інтелекту зараз не обійшла нікого. Якщо ви не використовуєте його в роботі, то точно гралися з генерацією зображень на дозвіллі чи вели жартівливі діалоги з AI-ботами. Особисто мені ШІ допомагає в роботі, коли потрібно виконати якийсь рутинний підрахунок чи проаналізувати дані, адже, ніде правди діти, машина робить це значно швидше і розвантажує певну кількість робочого часу, який можна витратити на інші задачі. Проте я точно не намагалася написати високоінтелектуальний роман за допомогою штучного інтелекту чи створити шедевр, що затьмарить "Мону Лізу". Чи можливо це? Ада Лавлейс була певна, що ні, але штучний інтелект здатен не просто запам’ятовувати й аналізувати, він здатен навчатися, змінюватися і дорослішати, як люди. В книзі автор подає багато цікавих прикладів, і особисто мені було збіса цікаво про них читати, адже, навіть користуюсь ШІ, мені не спадало на думку шукати історію його розвитку. Переможний матч програми над найкращим гравцем в стратегічну гру Ґо; алгоритми, що керують всім нашим життям від пошуків в інтернеті до вибору фільмів у Netflix (до речі, про рекомендаційні алгоритми мені особливо зайшло!); перші згенеровані витвори образотворчого мистецтва від співробітника Siemens; чи замінить штучний інтелект математиків (адже математика – сфера чисел та логіки, хіба не до цього найкраще здатні комп’ютери?); чому Бах – перший музичний кодер; наскільки добре сучасний штучний інтелект розуміє мову і сплітає слова разом, щоб розповісти історію (мій улюблений розділ, адже саме тут буде багато літератури і навіть Гаррі Поттер) – про все це і про дуже багато інших дотичних речей говориться в книзі доволі легкою і зрозумілою мовою (за винятком формул, тут я трохи нудьгувала, але їх небагато). Для мене це був цікавий екскурс в такі епізоди розвитку ШІ, про які я навіть не здогадувалася. Тож дуже раджу книгу, якщо цікава тема чи просто хочеться розширити власний кругозір.