«Напиши книгу про мене, лише ти зможеш це зробити, всю правду, але тільки після моєї смерті» Марлен Дітріх Мене просто розриває - не можу не поділитись враженнями!!! Я не дивилась фільми з Дітріх, не можу сказати особисто як вона грала, тут покладусь на опис від її дочки – судячи по колосальній підготовці до зйомок (костюми, грим, образ в цілому), залізній волі і витримці, чуттю та знанням правил освітлення, постави – вона мастодонт в кіноіндустрії. Тут я їй віддаю шану. Але як людина – ох і гнила ж вона особа, я була шокована від її дій, поведінки, поглядів. Тому писатиму про те, що мене вибило з колії – перший том мене знудив під кінець – багато залаштункових історій підготовки до кожного фільму, як тривали пошуки ідеального костюму, вуалей, пір’я, суконь і т.д., сцени з фільмів, опис багажу, валіз і їх вмісту, гримерних, будинків, де вона жила – мені стало нудно. Другий том – друга світова війна, концерти Дітріх, її турне по світу, останні роки життя - тут вже більш цікаві події. Що ж, хто така Марлен Дітріх в реальному житті (суто моя думка) – егоцентричний тиран, егоїстична («..вона жодного разу не запитала у іншого «як справи?») істерична, гуляща – я навіть не можу порахувати зі скількома вона спала, її тур на підтримку американських солдатів - то взагалі секс-тур, обмежена та закомплексована особа, параноїк, заздрісна брехуха, що жила у вигаданому собою ж світі. Людина, яка повільно «вбивала» людей навколо себе, найбільше діставалось дочці Марії – як можна було так поводитись з дитиною?! «Із Дітріх будь-які свята були табу», дочка в 9 років не знала алфавіту, не відвідувала школу, не мала друзів, сиділа під зачиненими дверима маминої гримерки і гадала з ким саме мама зараз там, до другої ночі чекала матір з вечірок, щоб роздягти і прибрати її речі, їздить по знімальних майданчиках і працює помічницею, слідкує за постійною зміною чоловіків у ліжку матері, яка потім розповідає їй як подрузі що і як, хто і який! В будинок, де вона жила з коханцем-режисером, приїздив її чоловік зі своєю коханкою (точніше дівчинкою для знущань, що з боку Дітріх, що від чоловіка – вони вдвох довели її до божевільні – «мої мама й тато.. здатні на все»), чорним ходом приходить третій коханець – і це все бачить дитина. «Щирі друзі» дочки виключались і швидко зникали, поклоніння лише матері, погуляти (піти в музей, наприклад) можна було лише тоді, коли мати в ліжку з коханцем, решта часу – служіння діві. «Підкласти» дочку-підлітка під свою подругу лесбійку, яка її ґвалтувала, для того, щоб зробити з неї лесбійку, яка не мала б родини, дітей і завжди була при ній. «…я перетворилась на об’єкт власності, привчений до того, що його використовують як заманеться”. «Матері повинні любити своїх дітей захищати їх від зазіхань. Я була гарною дівчинкою, робила все, що вона від мене хотіла… Чому вона воліла, щоб мені зробили боляче?» Марія до останніх днів була при ній, вона так і не змогла звільнитись від її впливу, від її тиранії – терпіла всі знущання, вибрики, брехню щодо себе, свого чоловіка, жорсткі вислови щодо своїх дітей, щодо своєї роботи і поглядів, возила її по лікарнях, рятуючи від смерті, витягала із запоїв. Підтримувала батька після інсульту до його смерті, безхребетного чоловіка, що все життя жив на гроші дружини і під її контролем, відіграючись на своїй коханці (що померла в психлікарні) і на дочці. Ох, тут писати і писати - я такої емоційно вибухової біографії ще не читала!! Може, я старомодна чи обмежена в поглядах, але таким жінкам протипоказано мати дітей і родину. Настільки бридкою людиною вона була – брехлива до останньої волосини, жінка з гарним фасадом і чорною душею. Дуже раджу цю біографію – без емоцій вона вас не залишить.