Марісса Маєр

Я не фанат казок та ретелінгів, але світ який створила авторка полонив мене ще сім років тому. І зараз я кайфую перечитуючи історію у нашому виданні.⠀
Перша частина приголомшувала одразу з декількох напрямків. Один з них про те, що Сіндер (Попелюшка) є кіборгом, а інші спойлерні тому я їх пропущу, але у другій частині все не так шокуючи. Є дівчина, є бабуся і є Вовк. Бабуся зникає і дівчина, та сама Скарлет, вирушає на її пошуки у компанії Вовка.⠀

Скажу чесно, мені до вподоби відносини цієї парочки, бо вони обоє ззовні сильні, але дуже вразливі в середині. У їх історії присутня романтика, але вона не випирається на перший план.⠀

Також авторка не забула про Сіндер і Кая. В цій книзі ми маємо аж три сюжетні лінії кожна з яких доволі інтригуюча. У Скарлет проблеми з вовчою зграєю, у Сіндер з'явився партнер-втікач, а у Кая просто купа проблем😅.⠀

Поступово всі ниточки об'єднуються у спільну історію і я дуже чекаю на продовження, адже трохи пам'ятаю, що на нас там чекає і , повірте, ті пригоди будуть надзвичайно захоплюючі!

Ну що ж ось і ще один фінал циклу ретелінгів який я перечитувала. Почала цей шлях ще вдома коли вийшла "Сіндер", а три наступні частини прочитала вже у 2023 році.⠀
Це книга в якій сходяться всі сюжетні ниточки. Кожна принцеса здобуває своє "довго та щасливо" з омріяним принцем. Тільки спочатку треба усім зібратись до купи та виграти вирішальний бій.⠀

І це було відверто довго. Захоплююче, шалено динамічно, емоційно, але все ж довго. Наші герої стільки разів опинялися розділені і в скрутних становищах, а потім випадково зустрічалися знов, що я почала втомлюватися від постійної біганини🥴.⠀
"Вінтер" поставила остаточну крапку у питанні хто має найсильнішу волю, найбільшу мужність, гостріший розум і хто найсхибленіший, бо це також важливо було дізнатися🤣 Ви не думайте, що я незадоволена книгою. Я люблю всіх наших героїнь та їхніх, так би мовити, принців, але 784 сторінки підліткового романтичного фентезі особисто для мене забагато.⠀

Авторці вдалося в кожну знайому нам казку додати такої родзинки, щоб героїні стали одночасно чимось новим і чимось звичним. Ну а уособлення зла з кожної історії втілилося в Королеву Левану і вона той випадок коли розумієш мотивацію антагоніста.⠀
Що ж до моїх суб'єктивних оцінок, то "Вінтер" для мене слабіша за інші, але в цілому цикл це любов❤️.

"Кресс" третя частина циклу " Хроніки Місяця" і це ретелінг відомих казок у світі далекого майбутнього. Перші дві частини познайомили нас з Сіндер (Попелюшка) та Скарлет (Червона шапочка), а третя знайомить нас ближче з Кресс тобто Рапунцель.⠀
Чому я кажу "ближче"? Бо героїня з'являється в деяких епізодах минулих книг, а тепер ми дізнаємося хто ж така бранка у̶ ̶б̶а̶ш̶т̶і̶ у супутнику.⠀
Крессіда - Місячанка, але вона не має дару маніпулювати свідомістю і тому її забрали з сім'ї. Спочатку вона жила з іншими таким ж дітьми, а потім її запроторили на супутник де вона жила на самоті сім років, виконуючи роль найкращого хакера Місячної Королеви.⠀
Але доля зводить Кресс з вже знайомими нам героями і вони рятують дівчину з полону. В процесі наші герої розділяються і ми отримуємо чотири сюжетні лінії. Кожна з них по-своєму цікаві, але мене найбільше цікавила саме Кресс.⠀
Слідкувати за тим як дівчина з Місяця вперше потрапляє не просто на Землю, а одразу в пустелю було захопливо. А її взаємини з іншими персонажами то величезний спектр емоцій, бо вона така наївна і мрійлива але водночас войовнича та серйозна.⠀
В останні роки я не надто шаную підліткову літературу та й романтичну також, але герої цього циклу припали мені до душі, тому я не надто об'єктивна у власних враженнях. Здається для свого жанру, це чудовий екземпляр😉

Якщо "Сіндер" я прочитала за два дні, то "Скарлет" - всього за один. Мені було так цікаво, що я відклала решту справ і присвятила вихідний книзі.

Друга частина циклу "Хроніки Місяця" - це ретелінг на Червону Шапочку і я знову захоплена тією кількістю деталей з казки, які авторці вдалось втілити у власній оригінальній історії.

У цій книзі ми вже спостерігаємо за двома героїнями. Продовжується історія Сіндер, яка намагається покинути місто і знаходить поплічника. Цей персонаж досить неординарний і потрібен час, щоб до нього звикнути. Та саме завдяки його появі, багато речей стали можливими.

А паралельно з цим, в іншому місті проживає Скарлет, яка намагається віднайти свою бабусю. Робитиме вона це не сама, а з допомогою Вовка. Він дуже цікавий герой, але щоб його зрозуміти, доведеться дізнатись чимало таємниць.

У цій книзі романтичні стосунки зовсім не такі стримані, як у попередній. Вони дуже емоційні, навіть пристрасні, хоч і не завжди розумні.

Чому ж не 10/10? Бо запальна Скарлет сподобалась мені трішки менше від Сіндер. Думаю, її місія була приречена на провал від початку і могла скінчитися значно гірше, ніж вийшло. Проте на своєму шляху дівчина зустріла потрібних людей і дізналась чимало нового про світ, у якому живе. Також вона здатна на самопожертву заради рідної людини, що демонструє силу її характеру.

У фінальній битві було стільки екшену, що я не відмовилася б від схематичних малюнків до описаних сцен. Тепер в найближчих планах читати продовження.

Мене давно зацікавила серія книг "Хроніки Місяця". По-перше, вона дуже красиво оформлена. По-друге, я бачила лише позитивні відгуки на неї. І по-третє, кожна книга з циклу - це ретелінг на відому казку.

Зокрема "Сіндер" у своїй основі має сюжет "Попелюшки".Попри всю подібність з казкою (а це і наявність мачухи та зводних сестер, закоханість принца, помічниця Іко замість мишенят, незвичайна "карета", яка довезла Сіндер на бал, і втрата не туфельки, але іншого символічного атрибута), ця історія дуже оригінальна і самобутня, зовсім не схожа на інші прочитані мною книги.

Перед нами розкриваються події далекого майбутнього, у якому є земляни і місячани (жителі Місяця) , точиться невпинна боротьба за владу, існують летимобілі, андроїди і люди, що стали кіборгами.
І хоча книга невелика за обсягом і ми не дізнаємось всіх деталей світоустрою, все одно розуміємо його масштабність, величність та унікальність.

Мені сподобались у книзі безліч героїв. Розумна, незламна і відважна Сіндер, мила, добра і дотепна Іко, справедливий, людяний і романтичний Кай, навіть доктор Ерланд, який спершу не викликав симпатії.

Питання війни та миру, нерівність, дискримінація, епідемія , тягар влади, проблема морального вибору, боротьба за права. Усе це можна знайти на сторінках книги.

Деякі події я могла передбачити, але більшість поворотних моментів мене вразили.

Окремо хочу похвалити любовну лінію. Кожна зустріч героїв була такою теплою, щирою, легкою і звичною у цьому незнайомому світі. Вони дарували відчуття безпеки і правильності. І нехай стосунки закоханих далеко не просунулись, але я щиро повірила у їх почуття.

Взявши цю книгу до рук, я очікував, якнайбільше, трохи осучасненої адаптації Попелюшки, проте отримав справжнє задоволення від гарно проробленого всесвіту, науково-фантастичних реалій, в який живуть герої та дійсно «живих» персонажів.

Сіндер – головна героїня однойменної книги, зовсім не та дівчинка з казки, яку можна було собі уявити. Так, загальна канва сюжету дійсно нагадує класичний: зла мачуха, яка «вдочерила» недолугу родичку (ще питання, родичку чи ні насправді), з двома власними доньками, що не хоче працювати і змушує дівчину забезпечувати красиве життя всій родині, відмовляючи водночас їй навіть в базових зручностях. Головна героїня, це кіборгиня, що через отримані в дитинстві травми під час аварії, яку вона не пам’ятає, була змушена перенести цілу купу складних операцій з частковою механізацією, що спричинило, наприклад, неможливість плакати, віднявши в неї цей абсолютно людський вияв емоцій. Вона змушена важко працювати, аби заробити гроші, що їй здебільшого вдається за допомогою справжнього таланту до механіки та інженерії. Саме так вона знайомиться із принцем, що і спричиняє подальший розвиток сюжету.

Всесвіт, створений авторкою, також напрочуд цікавий і не зовсім дитячий. Тут надзвичайно яскраво виписані та показані такі серйозні речі, як соціальна дискрімінація за ознаками відмінності – дихотомія між людьми та недолюдьми-кіборгами, складна й заплутана політична ситуація в світовій та позасвітовій політиці – конфлікт із місячанами, що тягнеться вже десятиліттями, і все ніяк не згладиться або не перейде в «гарячу» фазу. Читаючи, ти проживаєш в цьому вигаданому світі, співчуваючи героям та дратуючись на несправедливість. Власне, несправедливістю пронизаний весь текст – проте це все ж казка, тому перемога добра над злом все одно має статися, незалежно від того, чи треба буде використати силу, хитрість або надприродні здібності.

Ще одним цікавим моментом є образ Іко, який по суті є переосмисленням добрий феї-хрещеної. Маленький робот-помічник, якого Сіндер покращила, зробивши з неї унікальну особистість, справжнього друга, готову допомогти в будь-якій ситуації, і яка власне є більш людяною ніж багато персонажів-людей. Водночас це також і образ, що ще більше стирає межі між людьми та не-людьми – являючись роботом, а не андроїдом, Іко проявляє багато абсолютно людських якостей.

Продовоження «Хронік місяця» від Марісси Маєр не розчарувало, так само як зав’язка у романі «Сіндер». Тут ми знайомимося з новими діючими особами, а сюжет розширюється, масштабуючись від історії однієї кіборгині до конфлікту планетарного та навіть міжпланетного масштабу. Авторка вдало поєднала дві різні сюжетні історії, скажімо так, «продовживши» розповідати про переосмислений образ Попелюшки, і водночас почавши історію Червоної шапочки.

Скарлет з’являється перед нами як налякана, роздратована та розгублена від зникнення своєї бабусі дівчина. Всі в містечку її знають, як часто буває в невеликих поселеннях. І так само, як часто буває, думка спільноти переважає над думкою одного – дівчину вважають не зовсім нормальною, бо про її бабусю ширилися погані чутки, і її власне вважали божевільною. Незважаючи навіть на те, що «Ферма Бенуа» забезпечувала місцевих найсмачнішими овочами.

Якщо ми говоримо про історію Червоної шапочки, то звісно в цій історії має з’явитися Вовк. Він і з’являється, проте його поява приносить Скарлет не проблеми, а навпаки варіанти вирішення вже наявних задач. Образ Вовка, як члена однієї з найтаємніших та найстрашніших банд у світі, який вирішив відмовитися від минулого, і дійсно намагається допомогти новій подрузі, яка йому (та в нього) повірила, підкупає. Звісно, що романтична лінія між цими двома читалася між рядків і була досить очевидною, це не робить її поганою чи непотрібною. Навпаки, це додає персонажам, їх розвитку та стосункам потрібної глибини, аби читачу було легко емпатувати до них.

Друга частина розповіді знову повертає нас до Сіндер, яка продовжує свою боротьбу проти місячан – чи скоріше, вона тільки розпочинає її по справжньому, намагаючись водночас розгадати таємниці свого минулого. Ось це розслідування врешті і приводить кіборгиню до імені Скарлет Бенуа, чия бабуся, як виявилося, була пілоткою космічного флоту, та приймала безпосередню участь в минулому самої Сіндер.

Один з моїх улюблених мультиків від Дісней – це Рапунцель. Адаптація класичної історії, чудово зняте, з неймовірними персонажами (особливо з хамелеоном). Тому до «Кресс» я підходив з певним скепсисом – як вписати в наукову-фантастику історію дівчинки замкненої у вежі, та ще й якось пов’язати її з минулими двома романамми? Авторка впоралася з цим напрочуд добре, не порушивши ні логіки подій, і не ламаючи насправді класичний сюжет.

Ми знайомимося з Кресс на перших сторінках, і знаходимо її в надзвичайно неприємному місці – замкненій на одинокому супутнику, без можливості вийти, і де єдиним її відвідувачем була наглядачка, що привозила їй їжу та робочі завдання, а також раз-у-раз брала проби крові. Дівчина була місячанкою, проте «шкаралупкою», що ставило її нижче будь-якого щабля в соціальному плані. Тому вона вважала за щастя можливість жити, та бути корисною королеві Левані за допомогою свого таланту – вона сама-одна керувала певно найкращою розвідувальною мережою в сонячній системі на той момент часу. Саме за її допомогою місячани проникали на Землю непоміченими, і робили багато дійсно жахливих речей.

Саме через свою роботу Кресс і дізналася про Сіндер, і навіть встигла «віддалено» закохатися в Карсвелла Торна, хороброго капітана космічного корабля, справжнього лицаря та героя. Чи точніше, в той образ, який вона собі намалювала. Та навіть зустрівшись з ним і переживши вдвох цілу купу різноманітних пригод, дівчина не змінила своєї думки, хоча й дізналася про капітана багато неприємних фактів, які він сам чесно озвучував. Власне це також є відсилкою до сюжету «Рапунцель», де принц, який врятував її з вежі, насправді виявляється вправним розбійником та крадієм, і аж ніяк не героєм казки. Проте під впливом обставин та кохання він стає кращою версією себе, що стається і із капітаном Торном.

Синергія, що її породжує співпраця між Сіндер, Скарлет та Кресс – унікальна. Здавалося б, три звичайні дівчини, хоч кожна і зі своїми талантами, разом вони стають справжньою великою силою, що здатна змінювати світ на краще.

Історія Білосніжки в виконанні Марісси Маєр виявилася найбільш переосмисленою, навіть враховуючи загальний науково-фантастичний всесвіт і зміни, які довелося вносити для класичних образів у минулих частинах саги.

На цих сторінках ми зустрічаємо принцесу Вінтер, яка вже трохи знайома нам з попередніх книг. Вона тут вже стає головним персонажем, навколо якого крутиться сюжет – в чомусь навіть важливішим за Сіндер, що є головною героїною самих «Хронік Місяця». Тут також багато серйозних тем і питань – важке дитинство з відсутністю любові, пошуки власної ідентичності, неможливість бути з коханою людиною через соціальні умовності та заборони названої матері. О ні, життя принцеси не було легким. Проте це не зламало її, а навпаки змусило рости, змінюватися, та шукати справжню себе.

Сюжет саги закінчується на цій книзі, тому всі конфлікти залишені авторкою раніше тут отримують свої рішення, а на всі питання мають бути дані відповіді. Власне, як фінал заплутаної історії цілої плеяди головних героїв та другорядних персонажів, це чудовий приклад якісного письма. Бо читачу демонструються наслідки прийнятих раніше рішень та аналізуються помилки, що їх допустили персонажі за певний час до фіналу. Хоча, звісно, не варто забувати, що це все ж казка, тому хороший кінець забезпечений, підкріплений правильною мораллю та мотивацією для читачок й читачів. Це не погано, що фінал можна передбачити – найголовніше це не кінець шляху, а сам шлях, і крокуючи ним разом з героями, змінюючись разом із ними, можна зробити важливі висновки і для себе справжнього.

Сіндер - перша книга циклу Хроніки Місяця.
З перших сторінок нам розповідають про Сіндер, головну героїню, яка проживає зі своєю мачухою та двома сестрами (тут нам нагадують про казку Попелюшка).
Сіндер працює механіком, і доволі крутим, що до неї за допомогою звертається сам принц Кай. Каю сподобалось Сіндер, але він ще не знає, що вона кіборг (оце інтригує), він кличе її на бал. Чи погодиться Сіндер? Адже вона мусить приховувати, ким є, так як кіборгів не дуже люблять, вважають істотами другого сорту.

Дуже цікавий сюжет, багато таємниць, і звісно присутня любовна лінія. Таку історію читала вперше, і майже з перших сторінок мене захопила історія Сіндер, вона хоче знати, хто вона, знайти себе у цьому великому світі, дізнатись правду про себе, правду минулого, ким була до того як стала кіборгом, де її рідні?
Звісно, запитань багато, але ж Сіндер сильна, і їй все вдасться. Обов’язково буду читати продовження саги, впевнена, далі ще цікавіше!

Серію «Хроніки Місяця» я відкрила для себе на початку весни. Тоді я послідовно прочитала перші дві частини – «Сіндер» та «Скарлет» – і була захоплена тим, як майстерно Марісса Маєр грається з переінакшенням історій Попелюшки та Червоного Капелюшка відповідно.

Перед читанням «Кресс» я вирішила взяти невеличку паузу, щоб не перенасититися серією, тож перші сторінок 50 сторінок я намагалася повторно прилаштуватися до історії. Прошу зрозуміти мене правильно: питання було не в тому, що виклад складний чи нецікавий, а в тому, що з кожною наступною книгою йде нашарування сюжетних ліній [вкотре наголошу на тому, щоб ви не повторювали моїх помилок і не сприймали книги серії як відокремлені історії ❗️ – всі чотири книги, хоч в центр уваги і виводять нову персонажку, є тісно повʼязаними].

Та як тільки я прилаштувалася знову до цього світу, то розпливлася в любові! Багато з тих, хто прочитав серію, зазначали, що третя книга найпотужніша і хоч я ще не встигла познайомитися з «Вінтер», доєднатися до захоплених відгуків можу легко! У «Кресс» авторка по-новому трактує історію Рапунцель, образ якої вона припасувала до самотньої бранки, яку увʼязнено на штучному супутнику на навколоземній орбіті. Але сумувати нашій Рапунцель [тобто Кресс] доведеться недовго, адже чарівний принц [тобто імпозантний капітан Торн] ввірветься в її життя та кардинально змінить.

Любовна лінія – тут однозначний match! Поки що це найулюбленіша пара цієї серії ❤️‍🔥 Їхні максимально різні характери, жартики Торна та чуттєвість зародження почуттів… любов-любов-любов! Та що мене потішило не менше так це те, як шалено розгортається канва інших персонажів і як все вплітається в загальне протистояння місячан та землян. Просто ухххх! Інтриги, скандали, таємниці – смак 🔥 І про другу мою улюблену парочку серії – Сіндер та Кая – теж промовчати не можу. Їхня лінія припадає до душі невимовно

Ретелінг Попелюшки в сетингу кібер-майбутнього з чумою, прибульцями з Місяця та відголосками "Зоряних Війн"? Чи можуть в такої історії взагалі бути якісь мінуси? Та й підійде вона для будь-якого віку, адже ніколи не пізно захопитися крутою sci-fi атмосферою - і я впевнено кажу це як людина, яка читала "Сіндер" зовсім не у підлітковому віці і не могла відірватися від історії)

Сіндер - найкращий механік Нью-Пекіна, але має вона одну велику проблему (і це не лише наявність мачухи і сестер, що її терпіти не можуть). Просто Сіндер - кіборг, і через це всі тримаються від неї осторонь, її життя сповнене обмежень і кпинів, а єдиним другом є віданний андроїд. Але все змінюється, коли в майстерні дівчини з'являється принц Кай з терміновим і таємничим проханням... То ж чи запросить він Сіндер на бал, чи його теж відлякне її механічна нога?

Уявлення не маю, як комусь могло прийти в голову змішати Попелюшку з науковою фантастикою, але це спрацювало: вийшов коктейль, від якого можна втратити голову і неможливо відірватися. Стиль авторки просто неймовірний, і забракне слів передати, як майстерно вона вплела сюжет давно знайомої казки в вигаданий світ технологічного майбутнього. Весь час під час прочитання я підмічала деталі, що вели до Попелюшки, і раділа ніби дитина через те, що моє дитинство не тільки повернулося, а й піднялося на новий рівень крутості. І я читала вдосталь ретелінгів казок, щоб особисто для себе вирішити, що Маріссу Маєр ніхто не переплюне.

І не ретелінгом єдиним: створений авторкою світ теж заслуговує оплесків. Складні технологічні описи, продумані і добре прописані персонажі, конфлікти, космічні подорожі, медичні експерименти і багато-багато іншого - саме через таке різноманіття не важко відшукати в книзі те, що зацікавить. Відкривши "Сіндер", можна насправді відчути себе кіборгом з протезом, який весь час збоїть, з вбудованим в голову сканером, і провести більшість часу в наповненій гвинтами і дротами ятці. Або принцом, який намагається допомогти батькові, знайти ліки від чуми і протидіяти планам та магії місячан. Але найбільше в цій історії мені припав до душі другорядний персонаж Іко - андроїд і найкращий друг Сіндер, що реагує на все так емоційно, що й на хвилину не задумаєшся про те, що вона може бути не людиною. Дуже цікаво було читати коментарі Іко щодо того, що відбувалося (а особливо щодо принца Кая 😏)

А романтична лінія... Давно я так не вболівала за якусь книжкову парочку, яка регулярно то переповнювала моє серце позитивними емоціями, то ледь не розбивала його. Адже він - принц, а вона - кіборг, істота другого сорту, яку навіть за людину не вважають. І хоч вони з цілковито інших світів, але скільки ж у цих двох спільного, якими ж насиченими були їх розмови, скільки іскор між ними проскакувало!

Загадок та інтриг тут теж вистачає, і авторка так майстерно закрутила сюжет, що до останнього ні про що не здогадуєшся. Разом з Сіндер доведеться розгадати не одну таємницю минулого, розбиратися зі смертоносним летумозом і руйнувати жорстокі плани місячан і їх прекрасної (чи не дуже?) королеви Левани. І я відчуваю, що це лише початок, що далі рівень крутості і епічності серії тільки виросте, тому з радістю вирушаю у наступний етап цієї подорожі)